Заочний арешт журналістки за пост про Охматдит: нова хвиля репресій проти правди
Російський суд знову продемонстрував своє справжнє обличчя, заочно заарештувавши журналістку Катерину Лученко за її допис про обстріл дитячої лікарні “Охматдит” у Києві. З перших днів роботи в зоні бойових дій я бачив, як правда про війну стає першою мішенню агресора, але цей випадок вражає навіть на тлі системних репресій проти журналістів.
Басманний суд Москви вирішив “покарати” Лученко за пост у соціальній мережі, де вона розповіла про ракетний удар по дитячій лікарні. Замість розслідування воєнного злочину, російська влада переслідує тих, хто про нього повідомляє. У своєму рішенні суд звинуватив журналістку у “публічному поширенні завідомо неправдивої інформації” про російську армію.
Нові випадки переслідування журналістів
За чотири дні до цього рішення, того ж Басманного суду, в Росії заарештували американську журналістку Алсу Курмашеву. Журналістку, яка працює на “Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода”, звинуватили в непокорі вимогам про “іноземних агентів”. Очевидно, що репресивна машина набирає обертів.
Пригадую свої репортажі з Донбасу 2014-2015 років. Вже тоді російська пропаганда намагалася переконати весь світ, що українська армія сама обстрілює свої міста. Тепер ця тактика вийшла на новий рівень – не просто заперечення злочинів, а кримінальне переслідування тих, хто їх документує.
Звинувачення та можливе покарання
Офіційне формулювання звинувачення Лученко – “поширення завідомо неправдивої інформації про Збройні сили РФ”. Насправді ж вона просто виконувала свій професійний обов’язок, повідомляючи про атаку на цивільний об’єкт, яку підтвердили численні міжнародні спостерігачі та журналісти.
За цією справою Лученко загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі. Абсурдність ситуації підкреслює той факт, що в російській правовій системі тепер за правдиве висвітлення воєнних злочинів можна отримати більший термін, ніж за деякі насильницькі злочини.
Систематичний характер репресій
Журналістська спільнота повинна об’єднатися навколо таких випадків. Працюючи в гарячих точках, я неодноразово переконувався: наша сила – в солідарності та відмові мовчати навіть під загрозою переслідувань.
Що найбільш тривожно, цей випадок – не винятковий. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну російська влада відкрила понад 140 кримінальних справ проти журналістів, активістів і навіть звичайних громадян за висвітлення реальних подій війни. У хроніці сучасної Росії кримінальним злочином стала правда, а мовчазна згода з державною пропагандою – громадянською чеснотою.
Атака на цивільну інфраструктуру
Особливо цинічним є те, що суд розглядав справу про обстріл дитячої лікарні. За час моєї роботи на фронті я бачив багато прикладів, коли цивільна інфраструктура ставала мішенню, але атаки на медичні заклади, особливо дитячі, демонструють особливу жорстокість. Міжнародне гуманітарне право однозначно класифікує такі дії як воєнні злочини.
З військово-стратегічної точки зору, ця судова справа також є елементом інформаційної війни. Знищуючи альтернативні джерела інформації, російська влада намагається монополізувати наратив про війну, зробити його одновимірним і контрольованим.
Міжнародна реакція та наслідки
Лученко зараз перебуває за межами Росії, тому арешт є заочним. Однак такі дії – серйозний сигнал усім незалежним російським журналістам: залишитися вірним професії означає стати мішенню репресивного апарату.
Реакція міжнародних організацій, включаючи “Репортерів без кордонів” і Комітет захисту журналістів, була швидкою і однозначною. Вони засудили цей крок як очевидне порушення свободи преси та спробу приховати воєнні злочини.
У своїй кар’єрі військового журналіста я неодноразово стикався з випадками, коли правда про війну викликала гнів тих, хто її розв’язав. Але масштаби нинішніх репресій проти журналістів у Росії безпрецедентні навіть за її власними стандартами.
Загальне посилення цензури
Варто відзначити, що арешт Лученко відбувся на тлі загального посилення цензури в Росії. За оцінками правозахисників, понад 1000 незалежних медіа були заблоковані або припинили роботу під тиском влади з початку повномасштабного вторгнення.
Історія з “Охматдитом” стала одним із символів цієї війни. Дитяча лікарня, де лікують найтяжчі випадки онкології та інших захворювань, опинилася під ударом. І тепер ті, хто повідомляє про це, стають мішенями судових переслідувань.
Такі випадки переконливо демонструють: для російської влади важливіше захистити свій пропагандистський наратив, ніж розслідувати можливі воєнні злочини своєї армії. Будь-який голос, який суперечить офіційній лінії, має бути придушений, навіть якщо це означає переслідування людей за правду.
Для нас, журналістів, які щодня висвітлюють цю війну, випадок Лученко – не просто новина. Це нагадування про відповідальність і ризики нашої професії, а також про її важливість у часи, коли правда стає головною мішенню.