Забудова Маріуполя Росією замість зруйнованих домівок
Уже більше двох років минуло відтоді, як Маріуполь, місто-порт на узбережжі Азовського моря, опинився під російською окупацією. За цей час місто, яке до війни було домівкою для понад 400 тисяч українців, перетворилося на символ руйнування та людського горя. Працюючи в цьому регіоні з 2014 року, я спостерігав трансформацію Донбасу, але те, що відбувається зараз у Маріуполі, не має історичних аналогів за масштабом цинізму.
За останньою інформацією, яку мені вдалося отримати від джерел у місті, російська окупаційна адміністрація розпочала масштабний проєкт перебудови міста. На місці знищених багатоповерхівок, де колись мешкали українські родини, планують звести нові житлові комплекси. Але призначені вони не для маріупольців, які втратили свої домівки, а для росіян, яких планують переселити до міста.
Ситуація власників житла
Драматичність ситуації підкреслює те, що більшість власників квартир у зруйнованих будинках навіть не знають про ці плани. Тисячі людей, які були змушені покинути Маріуполь під час активної фази бойових дій, зараз розкидані по всій Україні та за її межами. Вони продовжують вважати себе власниками своєї нерухомості, навіть якщо фізично від неї залишилися лише руїни.
Особисто спілкуючись із вимушеними переселенцями з Маріуполя в різних куточках України, я чую одне й те саме: “Ми хочемо повернутись додому”. Але для багатьох із них “дому” в звичному розумінні вже не існує. А тепер з’ясовується, що вони можуть втратити навіть право на місце, де стояли їхні будинки.
Колонізаторська політика
Особливо цинічним виглядає той факт, що росіяни не просто відновлюють місто, а фактично намагаються змінити його демографічний склад. За моїми джерелами, для заселення в нові будинки планують залучати військових, співробітників силових структур та інших громадян РФ, лояльних до окупаційного режиму. Це класична колонізаторська тактика, яка мала місце в різних конфліктах минулого.
Офіційна пропаганда окупантів представляє це як “відродження міста”. На російських телеканалах регулярно з’являються репортажі про “відбудову Маріуполя”, де демонструють нові фасади та відремонтовані дороги. Але за яскравими картинками ховається справжня мета – стерти українську ідентичність міста.
Архітектура як культурна зброя
Експерти з міського планування, з якими я консультувався, відзначають, що зміна архітектури та міського простору – це не просто будівництво, а культурна зброя. Нові квартали з типовою російською забудовою, перейменування вулиць, встановлення пам’ятників російським діячам – усе це елементи цілеспрямованої політики “русифікації” міста.
Важливо розуміти, що питання відбудови Маріуполя – це не просто проблема житлового будівництва. Це питання міжнародного гуманітарного права. Згідно з Женевськими конвенціями, окупаційна влада не має права на радикальну зміну інфраструктури захопленої території, особливо якщо така зміна спрямована на переселення власного населення.
Історична трансформація
За час роботи в Донецькій області з 2014 року я бачив різні спроби змінити демографічний склад окупованих територій, але масштаб того, що зараз відбувається в Маріуполі, вражає. Місто, яке стало символом української стійкості під час оборони “Азовсталі”, тепер намагаються перетворити на вітрину “російського світу”.
Тим часом українська влада та міжнародні організації документують ці порушення. Юристи-міжнародники вже працюють над тим, щоб у майбутньому притягнути до відповідальності не лише політичних лідерів, а й будівельні компанії та окремих забудовників, які беруть участь у незаконному присвоєнні української власності.
Наслідки для маріупольців
Як військовий журналіст, я бачив, як змінювалися міста під час конфліктів. Але те, що відбувається в Маріуполі, – це не просто відбудова після руйнувань. Це спроба назавжди стерти українську історію міста і замінити її штучно створеною російською реальністю.
Для тисяч маріупольців, розкиданих війною по різних куточках світу, кожна новина про нову забудову на місці їхніх колишніх домівок – це ще одна травма. Вони не просто втратили дах над головою, вони ризикують втратити право коли-небудь повернутися додому.
Незважаючи на це, багато хто з них продовжує берегти документи на свою втрачену власність. Вони вірять, що колись справедливість буде відновлена. І наше завдання як журналістів – документувати ці порушення, щоб коли прийде час відновлення, жоден факт незаконного привласнення українського майна не залишився безкарним.