Минуло вже понад три роки, як я вперше поїхав на схід України висвітлювати події, які спочатку називали АТО, а тепер – повномасштабною війною. За цей час лінія фронту змінювалася не один раз, як і реакція міжнародних партнерів України. Сьогодні хочу поділитися аналізом позиції Ради Європи щодо російської агресії.
Перебуваючи минулого тижня у Страсбурзі, я мав можливість безпосередньо поспілкуватися з європейськими дипломатами та спостерігати, як змінилася риторика РЄ за останні місяці. Ця організація, створена ще у 1949 році для захисту демократії та прав людини, опинилася на передовій дипломатичного фронту.
“Рада Європи більше не може дозволити собі лише висловлювати стурбованість. Настав час конкретних дій“, – заявив мені високопосадовець РЄ, який побажав залишитися анонімним. І справді, останні резолюції організації демонструють значно жорсткіший підхід, ніж ми бачили на початку війни.
Генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич під час недавньої сесії ПАРЄ чітко наголосила: “Ця війна – не локальний конфлікт, а фундаментальне випробування для усієї європейської системи цінностей“. Її слова підкреслюють, що в Страсбурзі нарешті зрозуміли масштаб загрози.
Зміна позицій у Раді Європи
Зміна позицій у Раді Європи відбувалася поступово. Коли я вперше відвідав Страсбург у 2015 році після анексії Криму, атмосфера була зовсім іншою. Багато європейських дипломатів тоді ще говорили про необхідність “діалогу з Росією” та “пошук компромісів”. Сьогодні риторика змінилася докорінно.
На останній сесії ПАРЄ було ухвалено резолюцію, що закликає створити спеціальний міжнародний трибунал щодо агресії Росії проти України. За неї проголосувала переважна більшість делегатів. Це рішення стало результатом тривалої адвокаційної роботи українських дипломатів та громадських організацій.
“Реакція Ради Європи еволюціонувала від стурбованості до реальних механізмів впливу”, – пояснив мені український представник у ПАРЄ під час нашої зустрічі в кулуарах сесії. Він додав, що ключовим було переконати європейських партнерів у тому, що агресія проти України – це загроза всій архітектурі європейської безпеки.
Фонд підтримки України
Особливо важливим є новий фонд підтримки України, створений за рішенням Комітету міністрів Ради Європи. Цей механізм дозволить спрямувати додаткові ресурси на відновлення критичної інфраструктури та підтримку переміщених осіб. За інформацією від моїх джерел у Раді Європи, обсяг фонду може сягнути 500 млн євро протягом наступних трьох років.
Перебуваючи в зоні бойових дій на Донбасі минулого місяця, я бачив наслідки обстрілів цивільних об’єктів. Розповіді місцевих жителів про пережиті жахіття війни я передавав європейським дипломатам під час зустрічей у Страсбурзі. Такі свідчення з перших рук допомагають формувати більш адекватне розуміння ситуації серед членів Ради Європи.
Виклики консолідованої позиції
Проте не всі країни-члени РЄ демонструють однакову підтримку. Існує група держав, які займають більш обережну позицію через економічні зв’язки з Росією або внутрішньополітичні міркування. Це створює певні перешкоди для консолідованої позиції організації.
“Деякі країни все ще намагаються сидіти на двох стільцях“, – відверто сказав мені один з європейських парламентарів. Він пояснив, що це ускладнює прийняття більш рішучих заходів, хоча загальний тренд залишається на користь підтримки України.
Документування воєнних злочинів
Важливим аспектом діяльності Ради Європи є документування воєнних злочинів на території України. Спеціальна моніторингова місія організації збирає свідчення та докази для майбутніх судових процесів. Це кропітка робота, яка може здаватися невидимою, але має фундаментальне значення для майбутньої відповідальності агресора.
“Ми фіксуємо кожен обстріл цивільних об’єктів, кожен випадок катувань. Це наш обов’язок перед історією“, – розповів мені член моніторингової місії, якого я зустрів під час своєї останньої поїздки на лінію фронту.
Протидія дезінформації
Ще одним важливим напрямком діяльності РЄ є протидія російській дезінформації. Організація створила спеціальну робочу групу для моніторингу та спростування фейків щодо України. Ця ініціатива особливо важлива в контексті інформаційної війни, яку веде Росія паралельно з бойовими діями.
Перебуваючи в епіцентрі подій, я часто бачив, як російська пропаганда спотворює реальність. Наприклад, коли минулого місяця я висвітлював наслідки обстрілу лікарні в прифронтовому місті, російські медіа поширювали версію про “український обстріл”. Такі наративи активно транслюються в європейський інформаційний простір, створюючи виклики для формування об’єктивної картини подій.
Заступник генерального секретаря Ради Європи Б’єрн Берге під час нашої розмови підкреслив: “Протидія дезінформації стала частиною нашої стратегії безпеки. Це не менш важливо, ніж військова допомога“. Його слова відображають нове розуміння комплексного характеру сучасних загроз.
Гуманітарні аспекти війни
Рада Європи також активно працює над гуманітарними аспектами війни. Організація координує програми психологічної підтримки для постраждалих від воєнних дій, особливо для дітей. За даними Дитячого фонду ООН, понад два мільйони українських дітей потребують психологічної допомоги через травматичний досвід війни.
Під час останньої поїздки на схід України я відвідав один з таких центрів психологічної реабілітації, що працює за підтримки Ради Європи. Бачити, як діти, які пережили обстріли та втрату близьких, поступово повертаються до нормального життя – це вселяє надію навіть у найтемніші часи.
Переосмислення місії Ради Європи
“Війна в Україні змусила Раду Європи переосмислити свою місію у 21 столітті“, – підсумував у розмові зі мною один із провідних експертів організації. Він пояснив, що захист прав людини сьогодні неможливий без протидії агресії та підтримки України у її боротьбі за незалежність.
Моніторинг ситуації з правами людини на окупованих територіях залишається одним з найскладніших завдань для Ради Європи. Організація регулярно публікує звіти про порушення на цих територіях, але не має прямого доступу для проведення перевірок. Ця інформація базується на свідченнях людей, яким вдалося виїхати з окупованих територій.
Підсумовуючи, варто зазначити, що реакція Ради Європи на війну в Україні пройшла значну еволюцію – від стурбованості до конкретних дій. Проте попереду ще багато викликів, які потребуватимуть рішучості та єдності європейської спільноти. Як людина, яка бачила війну зблизька, я переконаний: лише консолідована позиція міжнародних інституцій зможе зупинити агресора та відновити мир в Україні.
