У період глибоких суспільних потрясінь і національних випробувань роль інтелігенції стає особливо значущою та водночас суперечливою. Станіслав Асеєв, український письменник і журналіст, який пережив полон у донецькій в’язниці “Ізоляція”, пропонує власний погляд на місію української інтелектуальної еліти в умовах повномасштабної війни.
Асеєв, чий особистий досвід надає особливої ваги його словам, розмірковує над трансформацією ролі інтелектуалів у суспільстві, що бореться за своє існування. “Коли країна переживає екзистенційний виклик, інтелігенція не може залишатися в межах звичного комфорту теоретизування – вона повинна знайти своє місце у практичному вимірі боротьби,” – зазначає він у своїх нещодавніх публічних виступах.
Ключові функції інтелігенції під час війни
Письменник виділяє кілька ключових функцій, які повинна виконувати інтелігенція під час війни. Перша й найголовніша – це осмислення та артикуляція того, що відбувається з українським суспільством. “Наше завдання – дати людям мову, якою вони зможуть говорити про свій травматичний досвід, допомогти сформулювати сенси, заради яких варто продовжувати боротьбу,” – наголошує Асеєв.
Друга функція – збереження культурної тканини нації в умовах, коли ворог цілеспрямовано знищує українську ідентичність. За словами Асеєва, у цій війні ми захищаємо не лише територію, але й право бути собою, говорити своєю мовою, мати власну історичну пам’ять та культуру. І саме інтелігенція стає хранителем цих нематеріальних цінностей.
Відповідальність митців та інтелектуалів
Особливу увагу письменник приділяє проблемі відповідальності митців та інтелектуалів. “Свобода слова – це привілей, який вимагає відповідальності. В умовах війни безвідповідальне слово може коштувати життів,” – підкреслює він, згадуючи дискусії про межі допустимого в публічних висловлюваннях.
Асеєв критично ставиться до тієї частини інтелігенції, яка обрала шлях мовчання або дистанціювання від болючих проблем війни. “Нейтральність під час національної трагедії – це не високий моральний вибір, а форма капітуляції,” – зазначає він, закликаючи колег до більшої громадянської активності.
Водночас, письменник визнає різноманітність ролей, які можуть виконувати представники інтелектуальних професій: від безпосередньої участі в бойових діях до культурної дипломатії, від волонтерства до створення мистецьких творів, що допомагають українцям осмислювати травматичний досвід.
Виклики для української інтелігенції
Окремо Асеєв торкається теми емоційного вигорання, з яким стикаються українські інтелектуали. “Ми теж люди, ми теж виснажуємось, але наша робота – продовжувати говорити, писати, створювати, навіть коли здається, що сил більше немає,” – ділиться він особистим досвідом.
Він звертає увагу на необхідність створення нової мови для опису українського досвіду. “Те, що переживає Україна, часто не вміщується в існуючі культурні та інтелектуальні категорії. Ми повинні створити власну систему координат, в якій можна говорити про нашу війну, не спрощуючи її до зручних для світу формул,” – переконаний письменник.
Відповідальність за майбутнє
Асеєв також порушує питання про відповідальність інтелігенції за майбутнє України після війни. “Ми повинні вже зараз думати про те, яким буде наше суспільство, яку країну ми хочемо побудувати на руїнах війни. Це питання не менш важливе, ніж наша перемога,” – підкреслює він.
Письменник закликає до консолідації інтелектуальних сил України навколо спільної мети – збереження національної ідентичності та будівництва демократичної європейської держави. “Наші розбіжності у поглядах не повинні перешкоджати головному – спільній праці для перемоги,” – наголошує Асеєв.
Вплив ідей Асеєва на суспільну дискусію
Ці роздуми Асеєва знаходять відгук серед різних представників української інтелігенції, стимулюючи дискусію про роль культури, мистецтва та інтелектуальної праці в умовах екзистенційного виклику нації. Його особистий досвід полоненого, який на собі відчув ціну свободи думки та слова, надає особливої ваги цим міркуванням.
Українське суспільство проходить через випробування, яке змінить не лише державу, але й самоусвідомлення нації. І в цьому процесі інтелігенція відіграє ключову роль, артикулюючи нові сенси та зберігаючи культурний код нації для майбутніх поколінь. Саме ця думка стає центральною в роздумах Станіслава Асеєва про місію української інтелігенції під час війни.
