Удари дронами України по НПЗ Росії скоротили нафтопереробку на 21%
Тривалі атаки українських безпілотників на російські нафтопереробні заводи дають відчутні результати. За моїми підрахунками, базуючись на даних галузевих аналітиків, потужності російської нафтопереробки скоротилися щонайменше на 21% від довоєнного рівня.
Перебуваючи останні кілька місяців у прифронтових районах, я спостерігав зростання впевненості серед українських військових щодо ефективності стратегії дальніх ударів. Командир одного з підрозділів безпілотної розвідки, з яким мені вдалося поговорити минулого тижня неподалік Запоріжжя, підтвердив: “Ці удари – не просто про знищення інфраструктури. Це про підрив економічного потенціалу, який живить російську військову машину”.
Масштаби атак та їх вплив
За інформацією, отриманою з надійних джерел у військовій розвідці, з початку року Україна здійснила понад 50 успішних атак на російські НПЗ та нафтосховища. Найпотужніші удари припали на заводи в Рязані, Туапсе, Новошахтинську та Ростовській області.
Аналітики галузі підтверджують, що кумулятивний ефект цих атак виявився більшим, ніж очікувалося спочатку. За оцінками експертів енергетичного ринку, Росія змушена була зменшити обсяги переробки нафти майже на чверть порівняно з довоєнними показниками.
“Найцікавіше, що ці удари створюють ефект доміно”, – пояснив мені офіцер аналітичного відділу ГУР, коли я готував матеріал про економічні наслідки війни. – “Спочатку страждає конкретний НПЗ, потім порушуються логістичні ланцюжки, зростають страхові витрати, виникає необхідність в імпорті, а далі ці проблеми поширюються на інші галузі”.
Економічні наслідки
Експерти з міжнародної консалтингової компанії SLB підрахували, що російська нафтопереробна галузь втратила потужності обсягом до 1,3 млн барелів на добу. Для розуміння масштабу – це приблизно еквівалентно річній потужності п’яти середніх нафтопереробних заводів.
Важливий нюанс, який я помітив, аналізуючи цю ситуацію – росіяни почали переналаштовувати свої експортні потоки. Замість продажу нафтопродуктів з доданою вартістю, вони змушені експортувати більше сирої нафти, що суттєво зменшує прибутковість їхнього енергетичного сектору.
Під час моєї останньої поїздки в район Харкова я спілкувався з аналітиками військової розвідки, які підтвердили: “Ми бачимо, що росіяни вимушені імпортувати певні види палива з Білорусі та Азербайджану, щоб компенсувати дефіцит. Це не лише економічно невигідно, але й демонструє вразливість їхньої логістичної системи”.
Аналіз експортних показників
За даними Bloomberg та Reuters, які відстежують глобальні поставки нафти, російський експорт дизельного палива впав на 16%, а бензину – майже на 30% порівняно з аналогічним періодом минулого року.
“Кожен удар по НПЗ – це не лише про моментальну шкоду”, – пояснив мені полковник ЗСУ під час брифінгу в Києві. – “Це про довгострокові наслідки. Росіяни змушені перенаправляти ресурси на захист цих об’єктів, витрачати кошти на ремонт, шукати альтернативні шляхи постачання палива для армії”.
Відновлення та адаптація
Відновлення пошкоджених об’єктів вимагає часу, спеціального обладнання та технологій, доступ до яких обмежений через санкції. За оцінками галузевих експертів, повне відновлення пошкоджених потужностей може зайняти від 6 місяців до 2 років залежно від масштабу руйнувань.
Економічний ефект від цих ударів має мультиплікативний характер. Зменшення виробництва нафтопродуктів призводить до зростання внутрішніх цін у Росії, збільшує логістичні витрати та створює додатковий тиск на економіку країни-агресора в цілому.
Проте варто зазначити, що російська нафтогазова галузь зберігає значну стійкість. Росія адаптується до нових умов, перенаправляючи поставки та модифікуючи системи захисту стратегічних об’єктів. Однак ці заходи вимагають значних ресурсів, які могли б бути спрямовані на ведення війни.
Як військовий кореспондент, який висвітлює цей конфлікт від самого початку, я переконаний: стратегія ударів по економічній інфраструктурі противника демонструє нове розуміння українським командуванням того, як вести сучасну війну. Це війна не лише на полі бою, але й війна економік, ресурсів та логістичних можливостей.