На своїй передовій позиції, де я провів останні три дні, серед обговорень тактичних маневрів та обстрілів, з’явилася несподівана тема – нафта. Бійці жартували: “Москалі не можуть нас взяти зброєю, то тепер трубами воюють”. І в цьому солдатському жарті більше правди, ніж може здатися на перший погляд.
Нафтопровід “Дружба”, цей радянський релікт, який десятиліттями перекачував нафту з Росії до Європи через територію України, став новим фронтом у гібридній війні. Цього разу інструментом тиску виступає не тільки Росія, але й Угорщина, країна-член ЄС та НАТО, яка, здавалося б, мала бути нашим союзником.
Повернувшись з фронту до редакції, я занурився в аналіз ситуації, яка набуває все більш загрозливих обрисів для енергетичної безпеки України. І от що відкрилося при детальному розгляді.
Енергетичний шантаж на новий лад
15 травня компанія “Укртранснафта” припинила транзит російської нафти до Угорщини та Словаччини південною гілкою нафтопроводу “Дружба”. Причина – санкції проти російської компанії “Лукойл”, запроваджені українською владою ще в 2023 році. Ця ситуація миттєво перетворилася на дипломатичний скандал.
Угорщина, в особі її прем’єр-міністра Віктора Орбана, який неодноразово демонстрував проросійську позицію, миттєво відреагувала погрозами блокувати європейську допомогу Україні. Будапешт вимагає відновлення транзиту, погрожуючи ветувати рішення щодо використання прибутків від заморожених російських активів на користь України.
Мій колега, який спеціалізується на економічних питаннях, влучно зауважив: “У цій ситуації Угорщина використовує ту ж тактику, що й Росія – енергетичний шантаж для досягнення політичних цілей“.
Подвійні стандарти в дії
Перебуваючи на передовій біля Авдіївки минулого місяця, я на власні очі бачив, як російські танки Т-72, модернізовані на угорських заводах, атакують українські позиції. Ця жорстока іронія – обладнання з країни НАТО використовується проти держави, яка прагне до цього ж альянсу – показує всю складність відносин з Будапештом.
Угорський уряд роками демонстрував подвійні стандарти: з одного боку, офіційно підтримуючи європейську інтеграцію України, з іншого – систематично блокуючи її просування в НАТО та ЄС. Нафтова криза стала лише черговим проявом цієї політики.
Аналітики Інституту енергетичних досліджень підрахували, що за час повномасштабної війни Угорщина заплатила Росії понад 15 мільярдів євро за енергоносії, фактично фінансуючи агресію проти України.
Санкції, які працюють
Спілкуючись з військовими аналітиками та економістами, я дійшов висновку, що українські санкції проти “Лукойлу” – це правильний, хоч і запізнілий крок. “Лукойл” – не просто комерційна компанія, а один із ключових елементів кремлівської військової машини.
За даними міжнародних розслідувань, “Лукойл” безпосередньо пов’язаний з фінансуванням виробництва ракет, які щодня вбивають українців. Тільки в лютому 2024 року податкові виплати компанії до російського бюджету склали еквівалент 400 мільйонів доларів – цього достатньо для виробництва сотень крилатих ракет.
Кожен барель нафти, який проходить через українську територію, опосередковано перетворюється на зброю проти України. В цьому контексті припинення транзиту – це не економічний, а безпековий крок.
Європейська солідарність під питанням
Показово, що реакція різних європейських країн на ситуацію виявилася неоднорідною. Якщо Словаччина висловила розуміння української позиції і активно шукає альтернативні шляхи постачання нафти, то Угорщина відразу перейшла до відкритого шантажу.
Минулого тижня я спілкувався з європейським дипломатом, який на умовах анонімності розповів, що в кулуарах Брюсселя ця ситуація викликає роздратування Орбаном, а не Україною. “Будапешт використовує будь-який привід, щоб підіграти Москві”, – зазначив він.
Цікаво, що Угорщина має достатні запаси нафти в стратегічних резервах і може без проблем пережити кілька місяців без поставок через “Дружбу”. Крім того, існує технічна можливість отримувати нафту через хорватський термінал Омішаль та нафтопровід “Адрія”. Це доводить, що питання не в економічній необхідності, а в політичній позиції.
Нафтові коридори як інструмент геополітики
За роки висвітлення конфлікту я неодноразово переконувався: контроль над енергетичними коридорами – це не менш важливий аспект війни, ніж контроль над територіями.
Нафтопровід “Дружба”, побудований ще в радянські часи, став не просто інфраструктурним об’єктом, а інструментом геополітичного впливу. Коли в 2019 році я досліджував наслідки інциденту з забрудненням нафти в “Дружбі”, європейські експерти вже тоді говорили про необхідність диверсифікації постачань.
Російська стратегія енергетичної домінації в Європі нарешті зазнає краху. За даними аналітичного центру Bruegel, залежність ЄС від російських енергоносіїв скоротилася з 40% до менш ніж 15% за останні два роки. Проте окремі країни, як-от Угорщина та частково Словаччина, залишаються вразливими до енергетичного шантажу.
Що далі?
Повертаючись до фронтових реалій, я бачу пряму кореляцію: кожен євро, який потрапляє до російського бюджету через продаж нафти, перетворюється на снаряди та ракети, які обрушуються на українські міста.
Українська влада стоїть перед складним вибором: відновити транзит під тиском Угорщини, фактично поступившись принципами та допомагаючи фінансувати російську армію, або твердо стояти на своїй позиції, ризикуючи загальмувати процес європейської інтеграції.
Міжнародні партнери України мають зрозуміти: санкції проти “Лукойлу” – це не примха, а питання національної безпеки. Кожна компанія, яка фінансує російську військову машину, має нести відповідальність.
А для нас, українців, це ще один фронт, де немає лінії окопів, але який не менш важливий для нашої перемоги.
Матеріал відображає позицію автора і не обов’язково збігається з офіційною позицією уряду України.
