Жовтень дарує театралам України справжнє розмаїття сценічних прем’єр. Незважаючи на складні часи, українські театри продовжують творити, дивувати та надихати. Цього місяця на нас чекають постановки, що охоплюють широкий спектр жанрів – від гострих соціальних драм до філософських роздумів та легких комедій.
Як театральна журналістка з більш ніж десятирічним досвідом, я спостерігаю, як театральне життя України поступово відновлюється, набуваючи нових сенсів. У жовтневих прем’єрах відчувається глибокий діалог з сучасністю, переосмислення класики та пошук нових театральних мов. Пропоную вашій увазі добірку найцікавіших театральних подій цього місяця, які неодмінно варто відвідати.
“Коріолан” у Національному театрі імені Івана Франка
Франківці продовжують експериментувати з класикою Шекспіра. Цього разу режисер Іван Уривський презентує свою версію політичної трагедії “Коріолан”. Вистава досліджує механізми влади, маніпуляцій та популізму, що робить її напрочуд актуальною для сьогодення. Сценографія мінімалістична, але виразна – все працює на розкриття конфлікту особистості та суспільства.
Особливу увагу привертає робота з акторським ансамблем. Головну роль виконує Олександр Печериця, який створює складний образ людини, розчавленої жорнами політичних інтриг. Вистава змушує замислитись над тим, яку ціну ми платимо за владу та як легко суспільство піддається маніпуляціям.
“Хроніки війни” у Театрі на Подолі
Документальний проєкт, створений на основі реальних історій українців, які пережили початок повномасштабного вторгнення. Режисер Стас Жирков зібрав свідчення з різних регіонів України та перетворив їх на пронизливу театральну оповідь.
Вистава не шокує натуралістичними сценами – її сила в документальній точності та емоційній щирості. Особливо вражає робота з простором: сцена трансформується, відображаючи географію війни. “Хроніки війни” – це не лише про травматичний досвід, але й про неймовірну стійкість українців, які знаходять сили жити і творити навіть у найскладніших умовах.
“Ідеальний шторм” у Дикому Театрі
Дикий Театр продовжує досліджувати соціальні табу. Нова робота режисерки Ярослави Кравченко присвячена темі гендерного насильства. Вистава руйнує стереотипи та створює простір для відвертої розмови про проблему, яку суспільство часто воліє не помічати.
Постановка вражає своєю багатошаровістю: тут поєднуються елементи документального театру, фізичного перформансу та візуального мистецтва. Акторський ансамбль працює на межі емоційного виснаження, що створює потужний вплив на глядача. Після перегляду хочеться говорити – і саме в цьому головна мета вистави.
“Сад вишневий” у Львівському театрі імені Леся Курбаса
Режисер Євген Худзик пропонує несподіване прочитання класичної п’єси Чехова. Дія переноситься в сучасну Україну, де “вишневий сад” стає метафорою національної ідентичності та культурної спадщини.
Вистава вирізняється музичним оформленням, що поєднує традиційні українські мотиви із сучасними композиціями. Сценографія мінімалістична, але кожна деталь має символічне значення. “Сад вишневий” – це роздум про те, що ми втрачаємо в погоні за так званим прогресом, і що насправді варте збереження.
“Піаніст” у Київському театрі драми і комедії
Моноспектакль за мотивами спогадів польського музиканта Владислава Шпільмана. Історія виживання єврейського піаніста у Варшаві часів Другої світової війни резонує із сучасним українським досвідом.
Режисер Давид Петросян створює виставу, де музика стає повноправним персонажем. Звукові партитури переплітаються з текстом, створюючи багатовимірну театральну тканину. Вражає робота актора Олега Москаленка, який проживає на сцені історію людини, що зберігає людяність та любов до мистецтва навіть у найстрашніших умовах.
“Еней та інші” в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі
Сміливе переосмислення “Енеїди” Івана Котляревського. Режисер Максим Голенко створює яскраве, карнавальне дійство, де архетипові українські образи набувають сучасного звучання.
Вистава сповнена гумору, музики та танців, але за легкою формою ховається серйозний зміст – роздуми про національну ідентичність та історичний шлях України. Особливу увагу привертають костюми, які поєднують елементи традиційного українського вбрання з футуристичними деталями.
“Життя попри все” у Харківському драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка
Документальна вистава, створена на основі інтерв’ю з мешканцями прифронтових територій. Режисерка Оксана Черкашина уникає пафосу та надмірної драматизації – натомість фокусується на буденних історіях виживання.
Спектакль вражає своєю автентичністю та відсутністю театрального “прикрашання” реальності. Актори не грають ролі – вони стають провідниками реальних історій, які змушують задуматись про цінність кожного дня та людської підтримки в час випробувань.
“Чернівці, які нас змінили” у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської
Оригінальний проєкт, присвячений історії та культурі Чернівців. Режисер Івано-Франківського театру Ростислав Держипільський створює мультикультурну мозаїку, де переплітаються українські, єврейські, польські та румунські впливи.
Вистава має нелінійну структуру – це скоріше колаж із історичних фактів, легенд, музики та поезії. Візуальне оформлення вражає своєю детальністю: костюми та декорації відтворюють різні епохи в історії міста. Спектакль стає своєрідним посланням про цінність культурного розмаїття та діалогу.
“Леся” у Волинському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка
Завершує наш огляд біографічна вистава про Лесю Українку. Однак режисерка Анастасія Кузик уникає хрестоматійного підходу, натомість зосереджуючись на внутрішньому світі поетеси – її пристрастях, сумнівах та боротьбі.
Вистава поєднує біографічні факти з поетичними текстами Лесі, створюючи об’ємний портрет мисткині. Сценографія метафорична: простір трансформується відповідно до емоційних станів головної героїні. “Леся” – це не просто вшанування класика, а спроба зрозуміти людину за монументальним образом.
Театральний жовтень в Україні доводить, що мистецтво залишається потужним інструментом осмислення дійсності та збереження нашої культурної ідентичності. Ці дев’ять вистав – лише частина багатого театрального життя, яке продовжується попри всі виклики. Відвідуючи театр, ми не лише підтримуємо українських митців, але й даруємо собі простір для роздумів, емоційного переживання та зцілення.
