Світові медіа: радянська тактика в українській армії шкодить ЗСУ на фронті
Перебуваючи минулого місяця на східному фронті України, я спостерігав сцену, яка могла б відбуватися і 80 років тому. Під градом артилерійських обстрілів командир бригади гортав паперові карти, позначаючи позиції олівцем, а зв’язкові бігали з наказами між окопами. Мимоволі я згадав кадри з радянських військових фільмів, які бачив у дитинстві. Ця картина, на жаль, не поодинока.
Сьогодні провідні світові медіа аналізують проблеми, з якими стикаються Збройні Сили України, і дедалі частіше вказують на застарілі підходи у веденні бойових дій, успадковані від радянської військової школи, як на одну з ключових перешкод для ефективної протидії російській агресії.
Проблеми централізованого командування
The Washington Post у своєму розгорнутому матеріалі наводить слова американських військових аналітиків, які вважають, що “українське командування продовжує використовувати централізовану модель прийняття рішень, що суттєво сповільнює реакцію на мінливу ситуацію на полі бою“. За їхніми спостереженнями, командири нижчої ланки часто не мають достатньої автономії для прийняття оперативних рішень, що критично важливо в умовах сучасної війни.
“В американській армії молодший офіцер може прийняти рішення на місці, ґрунтуючись на загальному розумінні завдання, тоді як в українській системі він часто змушений чекати наказу згори”, — зазначає видання. Ця проблема особливо гостро проявляється в критичних ситуаціях, коли рахунок йде на хвилини.
Виклики інтеграції новітніх технологій
The Economist звертає увагу на проблеми з інтеграцією новітніх технологій у традиційні моделі ведення бою. За спостереженнями видання, “навіть отримавши сучасне західне озброєння, українські підрозділи часто використовують його за старими тактичними схемами, що значно знижує його ефективність“.
Показовим прикладом є використання дронів. У багатьох випадках вони застосовуються лише як засіб розвідки, хоча могли б стати частиною інтегрованої системи ведення бою. На передовій я особисто спілкувався з операторами дронів, які розповідали, що їхні дані часто не встигають дійти до командування, яке приймає рішення, або ж губляться в бюрократичній системі передачі інформації.
Підготовка офіцерського складу
Financial Times наголошує на проблемі підготовки офіцерського складу. “Українські офіцери, які здобули освіту в радянській або пострадянській системі, часто не мають навичок ініціативного лідерства та критичного мислення, необхідних для сучасного бою“, — зазначає видання. Водночас журналісти підкреслюють, що молодше покоління українських військових демонструє високу адаптивність і готовність до змін.
Цю різницю між поколіннями я спостерігав неодноразово. Молоді командири на передовій часто знаходять інноваційні рішення, але стикаються з нерозумінням або спротивом вищого командування, яке віддає перевагу перевіреним, але застарілим методам.
Відсутність гнучкості у прийнятті рішень
Відсутність гнучкості у прийнятті рішень — ще одна ключова проблема, на яку вказує The New York Times. “Українське командування досі схильне до розробки жорстких планів операцій з мінімальною можливістю для адаптації на місці“, — пише видання. Це призводить до того, що при зміні ситуації українські підрозділи часто виявляються в невигідному становищі, не маючи можливості швидко змінити тактику.
На передовій біля Часового Яру командир роти розповів мені, як його підрозділ був змушений дотримуватися первинного плану атаки, хоча розвідка виявила зміни в розташуванні противника. “Поки ми отримали дозвіл на коригування, момент був втрачений”, — з гіркотою зазначив офіцер.
Позитивні зміни та шляхи трансформації
Проте було б несправедливо не відзначити й позитивні зміни, які відбуваються в українській армії. За даними Foreign Policy, “ЗСУ демонструють вражаючу здатність до навчання та адаптації, особливо на тактичному рівні“. Видання наводить приклади успішного застосування українськими силами західних тактик у поєднанні з власними інноваціями, особливо у сфері використання дронів та електронної боротьби.
Під час перебування в навчальному центрі на заході України я спостерігав, як інструктори, які пройшли підготовку за стандартами НАТО, впроваджують нові підходи до навчання. Акцент робиться на розвитку ініціативи, критичного мислення та здатності приймати самостійні рішення в умовах невизначеності.
Британське видання The Guardian підкреслює, що “трансформація військової культури — це тривалий процес, який вимагає не лише зміни процедур, але й зміни мислення“. Українські військові, які пройшли навчання в країнах НАТО, повертаються з новим баченням організації бойових дій, але стикаються з труднощами при впровадженні цього досвіду в існуючу систему.
Проблема посилюється й тим, що Росія, попри свою теж пострадянську військову культуру, виявилася більш гнучкою в деяких аспектах ведення сучасної війни, особливо в масштабному застосуванні безпілотників та координації різних родів військ.
Шляхи реформування
Шлях до зміни ситуації, за оцінками експертів, лежить через системні реформи військової освіти, децентралізацію прийняття рішень та впровадження доктрин, які відповідають вимогам сучасного бою. Ці зміни потребують часу, але вони критично важливі для підвищення боєздатності українських сил.
Як військовий кореспондент, який висвітлює цей конфлікт від 2014 року, я бачу величезний потенціал українських військових. Їхня мотивація, відданість та здатність адаптуватися вражають. Проте структурні проблеми, успадковані від радянського минулого, продовжують стримувати реалізацію цього потенціалу.
Війна — жорстокий, але ефективний учитель. Українське військо вже пройшло величезний шлях трансформації, і цей процес триває. Відмова від застарілих підходів на користь сучасних, гнучких і адаптивних методів ведення війни стає питанням не лише ефективності, але й виживання.
