Сьогодні ФСБ Росії оприлюднила гучне звинувачення в бік України, заявивши про нібито спробу спецслужб Києва завербувати російського пілота для викрадення літака МіГ-31. За версією російської спецслужби, ця операція мала на меті провокацію проти однієї з найбільших баз НАТО.
Працюючи в гарячих точках з 2014 року, я бачив різні інформаційні маніпуляції, але ця заява особливо виділяється своєю абсурдністю та очевидним пропагандистським характером. Розберемо цю ситуацію з позиції військового аналітика.
Деталі звинувачень
За словами ФСБ, український ГУР нібито планував переконати російського пілота перелетіти на МіГ-31 до аеродрому НАТО. Росіяни стверджують, що пілот мав завдання знищити цивільні об’єкти в країні Альянсу, щоб спровокувати конфлікт між НАТО і Росією.
ФСБ заявила, що операцію викрила, а пілот начебто діяв “у контакті зі спецслужбами”. У повідомленні також згадується, що за “викрадення” літака українська сторона обіцяла винагороду в мільйон доларів, громадянство західної країни та “нове життя”.
Аналіз з військово-тактичної перспективи
Будучи журналістом, який багато років висвітлює оборонну тематику, можу з впевненістю сказати, що ця історія має всі ознаки класичної російської дезінформації:
1. Нереалістичність сценарію. МіГ-31 – перехоплювач, який використовується переважно для протиповітряної оборони, а не для ударів по наземних цілях. Його конструкція та озброєння не оптимізовані для атак на цивільні об’єкти.
2. Логістична неможливість. Перегін військового літака на велику відстань потребує ретельної підготовки, включаючи планування маршруту, паливні розрахунки та координацію з протиповітряною обороною країни призначення.
3. Рівень контролю. Російські військові пілоти, особливо ті, хто керує стратегічно важливими літаками як МіГ-31, перебувають під постійним наглядом та контролем.
4. Невідповідність українській стратегії. Україна послідовно прагне підтримки НАТО в оборонній війні. Провокація з атакою на цивільні об’єкти країн Альянсу суперечила б цій стратегії і загрожувала б втратою міжнародної підтримки.
Контекст та мотивація РФ
З мого досвіду висвітлення інформаційних кампаній Росії, ця заява з’являється в показовий момент – на тлі дискусій про розширення військової допомоги Україні. Її мета може бути багатовекторною:
– Створити наратив про “українські провокації” для внутрішньої російської аудиторії
– Посіяти недовіру між Україною та країнами НАТО
– Відволікти увагу від власних проблем на фронті та внутрішньополітичних труднощів
– Виправдати посилення контррозвідувальних заходів та репресій всередині Росії
Історичні паралелі
Ця історія нагадує серію попередніх фейків російських спецслужб. Перебуваючи на сході України під час активної фази бойових дій у 2014-2015 роках, я неодноразово стикався з подібними “викриттями змов”, які згодом виявлялися вигадкою.
Зокрема, заява ФСБ за структурою та стилем нагадує попередні звинувачення у “підготовці терактів”, “диверсіях” та “спробах вербування”, які з’являлися в ключові моменти конфлікту.
Реакція української сторони
Офіційний Київ поки що не прокоментував ці звинувачення. Як правило, українська сторона не вважає за потрібне спростовувати відверто абсурдні заяви російської пропаганди, хоча іноді представники оборонних та розвідувальних структур висловлюються з іронією щодо подібних “викриттів”.
Військово-технічний аспект
МіГ-31 – надзвуковий високошвидкісний перехоплювач, призначений для боротьби з повітряними цілями на великих відстанях. Його модифікований варіант МіГ-31К використовується як носій гіперзвукових ракет “Кинджал”.
З власного досвіду спілкування з військовими експертами знаю, що ці літаки – стратегічно важливий компонент російської системи ППО, перебувають під особливою охороною, а їхні пілоти проходять ретельний відбір не лише за професійними, але й за ідеологічними критеріями.
Висновки
Заява ФСБ про спробу викрадення МіГ-31 має всі ознаки інформаційної операції, спрямованої на внутрішню і зовнішню аудиторію. Подібні “викриття” стають звичним інструментом у гібридній війні Росії, особливо в періоди, коли Кремлю необхідно посилити внутрішню мобілізацію або відвернути увагу від реальних проблем.
Як журналіст, який бачив реальні наслідки війни на сході України, можу стверджувати, що подібні звинувачення – це продовження тієї самої тактики дезінформації, яку Росія використовує з 2014 року, адаптуючи її під поточні потреби своєї пропаганди.
