Росіянин РДК воює за Україну: історія «Трумена»
Звуки пострілів стали для нього звичними, як колись був звичним гуркіт заводського обладнання. Анатолій, позивний «Трумен», до 2022 року жив на російському Уралі, працював на заводі, мав родину та не здогадувався, що невдовзі стане бійцем українського добровольчого формування, яке нині відоме на весь світ – Російського добровольчого корпусу (РДК).
Моя перша зустріч з «Труменом» відбулася під час чергової ротації з фронту. В польовому таборі, де бійці РДК відпочивали між боями, цей кремезний чоловік у камуфляжі виділявся спокоєм і якоюсь внутрішньою впевненістю. Багато хто з бійців не хоче розкривати свою справжню особистість, але Анатолій погодився розповісти свою історію – історію росіянина, який обрав боротьбу за Україну.
Шлях до війни
«Я не збирався ставати військовим. Працював на металургійному комбінаті, мав стабільну роботу. Коли почалася повномасштабна війна, спочатку не міг повірити. Перші тижні дивився новини як кошмарний сон», – розповідає Анатолій, сидячи на ящику від боєприпасів, що тепер служить табуреткою.
За його словами, переломний момент настав, коли російське телебачення почало показувати руїни Маріуполя, називаючи це «звільненням». «Я бачив одне, а мені розповідали зовсім інше. І тоді зрозумів – або я частина цього злочину, або маю щось зробити проти нього».
Виїхати з Росії виявилося непросто – перетнув кордон з Казахстаном, потім через треті країни дістався України. Контакт із РДК знайшов через соціальні мережі. Після ретельної перевірки його прийняли до лав корпусу.
Боротьба за свободу
«Багато хто не розуміє, як росіянин може воювати проти Росії. Але я воюю не проти своєї батьківщини – я воюю проти путінського режиму, який викрав мою країну і використовує її для вбивств та загарбання», – пояснює боєць, механічно перебираючи пальцями медальйон на шиї.
До війни він ніколи не тримав зброю. Перші місяці підготовки були виснажливими – тактична медицина, поводження зі зброєю, основи штурмових дій. Потім – перший бій.
«Не забуду свій перший обстріл. Думав, серце вискочить з грудей. Але поруч були побратими, які вже пройшли через це. Вони підтримували, вчили, як поводитись під вогнем», – згадує «Трумен».
Бойовий шлях
Бойові операції РДК – це особлива сторінка у цій війні. Корпус здійснював рейди на територію Росії, брав участь у боях на Харківському, Луганському та інших напрямках. «Трумен» як артилерист бачив війну через приціл гармати та електронні дисплеї безпілотників.
«Кожен день на фронті – це постійне навчання. Російська армія – це не та армія, про яку розповідають на парадах. Вона може бути небезпечною, але часто діє шаблонно. Ми адаптуємося швидше», – ділиться спостереженнями боєць.
Склад корпусу
У РДК воюють десятки росіян різних національностей, віку та соціального походження. Їх об’єднує одне – непримиренність до режиму Путіна та готовність боротися за свободу поруч з українцями.
«У корпусі є колишні військові, є прості робітники як я, є навіть кілька професорів. Дехто вже мав проукраїнські погляди до війни, інші прозріли після її початку», – розповідає Анатолій.
Особисті випробування
Родинні зв’язки для більшості бійців РДК – болюча тема. Багато хто, включно з «Труменом», втратив контакт з рідними в Росії. «Батьки спочатку не розуміли мого вибору, вважали, що я потрапив під якийсь вплив. Зараз ми майже не спілкуємося. Вони бояться – і за мене, і за себе», – зітхає він.
Попри всі труднощі, Анатолій твердо вірить у правильність свого вибору. «Коли бачиш зруйновані українські міста, зустрічаєш людей, які втратили дім через російську агресію, розумієш – у тебе просто немає морального права стояти осторонь».
Стосунки з українцями
Під час служби «Трумен» познайомився з багатьма українцями – військовими та цивільними. Ставлення до нього та інших росіян з РДК часто було спочатку насторожене, але змінювалося після спільних бойових завдань.
«Довіра на війні здобувається ділами, не словами. Коли ти прикриваєш український підрозділ вогнем, коли виносиш з-під обстрілу пораненого українського бійця – тоді тебе починають сприймати як свого», – пояснює він.
Погляд у майбутнє
За словами «Трумена», сьогоднішня боротьба – лише початок довгого шляху. «Ми розуміємо, що просто перемогти у війні недостатньо. Росія має пройти повне переосмислення свого імперського минулого і сучасного, як Німеччина пройшла денацифікацію».
Поки що майбутнє для нього туманне. Він не може повернутися в Росію, де його чекає кримінальне переслідування. Не знає, чи зможе колись знову побачити батьків. Але, дивлячись на український прапор, що майорить над їхнім табором, відчуває, що зробив єдиний можливий для себе вибір.
«Багато хто каже, що росіяни мають боротися в Росії. Але іноді найкращий спосіб змінити режим – це приєднатися до сил, які протистоять йому напряму. І зараз це – Україна», – підсумовує Анатолій.
Коли ми прощалися, «Трумен» отримав повідомлення про скоре повернення на фронт. За лічені хвилини весь табір прийшов у рух – бійці готували спорядження, перевіряли зброю. Росіянин, який обрав свободу замість тиранії, повертався на передову – захищати Україну від країни, громадянином якої він народився.
