Перебуваючи минулого тижня на позиціях під Часовим Яром, я став свідком того, як змінилась ситуація на східному фронті за останні місяці. Українські військові, з якими мені вдалося поспілкуватися, визнають: російські війська методично просуваються вперед, особливо на Донбасі, укріплюючи свої позиції у 2024 році.
Це не просто тактичні успіхи. Схоже, що Москва навмисно нарощує темпи наступу, щоб забезпечити собі максимально вигідні позиції перед можливими мирними переговорами, про які все частіше говорять у міжнародних колах.
Ситуація на фронті: цифри та факти
За даними військових аналітиків, з якими я спілкувався, російські сили захопили близько 805 квадратних кілометрів української території лише з початку 2024 року. Це вдвічі більше, ніж за весь 2023 рік. Ситуація особливо критична в районі Авдіївки, яку росіяни захопили в лютому, та на Часовоярському напрямку.
“Росіяни не змінили свою тактику – вони й далі покладаються на масовані атаки, жертвуючи значною кількістю живої сили,” – розповів мені командир одного з підрозділів, розташованих неподалік від Часового Яру. “Але вони збільшили інтенсивність артилерійських обстрілів та активніше використовують авіацію, що ускладнює нашу оборону.”
Генеральний штаб ЗСУ регулярно повідомляє про відбиття десятків атак щодня, але загальна тенденція вказує на повільне просування противника, особливо в ключових напрямках Донбасу.
Стратегічні цілі Кремля
Спілкуючись із військовими експертами та аналітиками, я дійшов висновку, що нинішній наступ має чітке стратегічне підґрунтя. Росія прагне захопити всю територію Донецької та Луганської областей, які вона вже проголосила “своїми” в односторонньому порядку.
“Путін хоче сісти за стіл переговорів, контролюючи ці території фактично, а не лише на папері,” – пояснив мені військовий аналітик, який працює з даними розвідки. “Це дозволить йому вимагати визнання цих земель російськими як умову будь-якого перемир’я.”
Під час поїздки до прифронтових територій я на власні очі бачив, як російські війська укріплюють захоплені позиції, будуючи оборонні споруди та мінуючи підходи до них. Це свідчить про наміри закріпитися на зайнятих територіях надовго.
Чинники російського просування
Аналізуючи ситуацію, можна виділити кілька ключових факторів, які сприяють нинішньому просуванню російських військ:
1. Перевага в артилерії: За підрахунками військових, з якими я спілкувався на передовій, російські війська випускають у 5-6 разів більше снарядів, ніж українські сили можуть собі дозволити. “Вони можуть обстрілювати одну позицію годинами, перш ніж піти в атаку,” – розповів мені артилерист з бригади, що тримає оборону поблизу Краматорська.
2. Людські ресурси: Росія продовжує мобілізацію та активно використовує ув’язнених та найманців. “Вони кидають у бій хвилю за хвилею, навіть якщо перші дві-три знищуються повністю,” – свідчить командир піхотного підрозділу.
3. Проблеми з українською мобілізацією: Україна стикається з труднощами поповнення лав ЗСУ, особливо після значних втрат під час оборони ключових міст.
4. Затримки із західною допомогою: Пакет американської військової допомоги був заблокований у Конгресі протягом місяців, що призвело до дефіциту боєприпасів та озброєння на фронті.
Гуманітарна ситуація
Просування російських військ має катастрофічні наслідки для цивільного населення. В Донецькій області залишаються сотні тисяч людей, багато з яких відмовляються евакуюватися, незважаючи на небезпеку.
Під час поїздки до Краматорська я розмовляв з Оленою, 67-річною пенсіонеркою, яка живе за кілька кілометрів від лінії фронту: “Куди мені їхати? Це мій дім. Я пережила 2014 рік, переживу і це. Але страшно, коли вони обстрілюють місто, особливо вночі.”
Місцева влада та волонтери намагаються забезпечити людей найнеобхіднішим, але з наближенням фронту це стає все складніше.
Українська відповідь
Українське командування адаптує свою стратегію, зосереджуючись на стримуванні противника та завданні йому максимальних втрат.
“Ми будуємо укріплені оборонні лінії, готуємо нові бригади та максимально ефективно використовуємо наявні ресурси,” – повідомив мені офіцер Генштабу під час брифінгу для журналістів у Києві.
Значну роль у стримуванні ворога відіграють ударні безпілотники, які українські сили використовують для знищення російської техніки та командних пунктів. “Це наша асиметрична відповідь на їхню перевагу в артилерії та живій силі,” – пояснив оператор дрона, з яким я зустрівся на одній з баз.
Міжнародний контекст
Просування російських військ відбувається на тлі активізації дискусій про можливі мирні переговори. Нещодавня міжнародна конференція у Швейцарії, хоч і не за участі Росії, продемонструвала зростаючий інтерес світової спільноти до дипломатичного вирішення конфлікту.
Проте, як зазначають українські дипломати та військові експерти, Росія розглядає переговори виключно з позиції сили.
“Кожен кілометр, який вони захоплюють зараз, – це додатковий козир для них у можливих переговорах,” – пояснив мені колишній дипломат, який тепер працює радником в оборонній сфері.
Перспективи та прогнози
Аналізуючи нинішню динаміку та спілкуючись з військовими аналітиками, можна припустити, що російські війська продовжуватимуть тиск на Донбасі протягом літа 2024 року, намагаючись досягти адміністративних меж Донецької та Луганської областей.
Україна, своєю чергою, зосередиться на будівництві нових оборонних ліній, навчанні додаткових резервів та підготовці до можливих контрнаступальних дій, якщо з’явиться така можливість.
Ключовими факторами, які можуть змінити баланс сил, будуть:
– Темпи та обсяги західної військової допомоги
– Успішність української мобілізації
– Ефективність асиметричних дій ЗСУ, включаючи удари по військових об’єктах у глибині Росії
Висновки
Побувавши на фронті та поспілкувавшись з військовими різних рівнів, я переконався: нинішня ситуація складна, але не катастрофічна. Українські сили демонструють неймовірну стійкість та адаптивність, незважаючи на нерівність ресурсів.
Проте очевидно, що Росія методично реалізує свою стратегію на Донбасі, намагаючись створити максимально вигідні умови для себе перед можливими переговорами.
Як сказав мені один з командирів батальйону: “Кожен метр української землі для них – це не просто територія, це козир у політичній грі. Тому ми будемо битися за кожен цей метр, скільки б це не коштувало.”
На передовій розуміють: ціна, яку платить Україна сьогодні – це інвестиція в її майбутню безпеку та незалежність. І саме від стійкості фронту значною мірою залежить, з яких позицій Україна зможе відстоювати свої інтереси, коли (і якщо) розпочнуться серйозні переговори про мир.
