На Запорізькому напрямку розпечене літнє повітря наповнене ревом артилерії. Знаходжусь у прифронтовій зоні вже третій день, спілкуюся з командирами різних рівнів. Тема одна – впровадження корпусної системи, яку українське військо опановує вже майже рік. Ставлення до реформи неоднозначне: командири визнають необхідність змін, але скаржаться на складнощі перехідного періоду.
“Ідея корпусів правильна, але реалізація кульгає”, – ділиться зі мною комбат з 65-ї механізованої бригади, попросивши не називати його імені. Бачу в його очах втому людини, яка одночасно воює і намагається впровадити новий формат управління підрозділом.
Українське військо переживає найбільшу трансформацію за останні десятиліття. Масштабна реформа, анонсована ще восени 2023-го, мала на меті відхід від радянської системи управління та перехід до західних стандартів з впровадженням корпусів. Проте, як показує мій досвід численних поїздок на передову, цей процес виявився значно складнішим, ніж очікувалося.
Корпуси: амбітні плани і сувора реальність
За задумом Генерального штабу, нова структура мала забезпечити гнучкіше управління військами на полі бою. Корпуси, що об’єднують кілька бригад під єдиним командуванням, повинні були стати ефективним рівнем управління, що відповідає стандартам НАТО.
“Теоретично, корпус – це підрозділ, здатний виконувати самостійні бойові завдання, маючи у своєму складі всі необхідні елементи: від піхоти до артилерії, ППО та логістики”, – пояснює мені полковник Олександр Бондаренко, який брав участь у розробці реформи.
Проблема полягає в тому, що реформа стартувала в умовах активних бойових дій. Командири та штаби одночасно мали утримувати фронт і перебудовувати систему управління. За інформацією від офіцерів Генштабу, з якими я спілкувався в Києві, це спричинило суттєві труднощі в комунікації між різними ланками командування.
Проблеми перехідного періоду
“Ми отримуємо накази одночасно від командування ОТУ і від корпусу. Іноді ці накази суперечать один одному”, – розповідає мені командир артилерійського дивізіону, який нещодавно повернувся з Часового Яру. Його підрозділ формально підпорядкували новоствореному корпусу, але фактичне управління досі здійснюється через стару вертикаль.
Розмовляючи з офіцерами різних рівнів, я бачу спільну проблему – відсутність чіткого розмежування повноважень. Бригади, які раніше підпорядковувалися безпосередньо оперативному командуванню, тепер мають проміжну ланку – корпус. Але чіткого механізму взаємодії не завжди дотримуються.
Під час відрядження до Харківського напрямку, де ситуація залишається складною, я спостерігав, як на практиці командири змушені створювати неформальні канали комунікації, щоб обходити бюрократичні перепони. “У критичній ситуації я телефоную безпосередньо тому, хто може вирішити проблему. Не маю часу чекати, поки запит пройде всі рівні”, – зізнається комбат однієї з бригад.
Кадровий голод як головний виклик
Найгострішою проблемою реформи, за моїми спостереженнями, є нестача кваліфікованих офіцерів штабів корпусного рівня. Створення корпусів потребувало формування нових штабів, а це сотні досвідчених офіцерів, яких доводилось відволікати від безпосереднього управління військами.
“Щоб укомплектувати штаби корпусів, ми забрали найкращих офіцерів з бригад. Це створило кадровий вакуум на тактичному рівні”, – пояснює полковник Генштабу, з яким я спілкувався на умовах анонімності.
Особливо складна ситуація з офіцерами оперативного рівня – тими, хто здатен планувати дії на рівні корпусів. Радянська система підготовки не передбачала масової підготовки таких фахівців, а новій системі військової освіти потрібен час.
Логістичні виклики реформи
Командир логістичного підрозділу однієї з бригад на Донеччині показує мені схему постачання до передової. “Бачите, раніше ми отримували ресурси безпосередньо від логістичного центру оперативного командування. Тепер між нами ще й корпусна ланка. Теоретично це має покращити координацію, але поки що додає затримок”, – пояснює офіцер.
За його словами, штаби корпусів ще не мають достатнього досвіду в управлінні логістикою такого масштабу. Часто виникають ситуації, коли бригада чекає критично важливі боєприпаси або запчастини, а вони затримуються на складах корпусу.
Спілкуючись з солдатами на передовій під Торецьком, я чую нарікання на те, що деякі запити тепер проходять довший шлях узгодження. “Корпус – це ще один рівень бюрократії, через який має пройти наш запит”, – каже сержант розвідувального взводу.
Успішні приклади і шлях вперед
Попри труднощі, є приклади, коли корпусна система демонструє свої переваги. На Херсонському напрямку, де мені довелося працювати минулого місяця, командування корпусу ефективно координувало дії кількох бригад, що тримали оборону на лівому березі Дніпра.
“Корпус дав нам можливість оперативніше перерозподіляти артилерію та резерви між бригадами”, – ділиться командир батареї, з яким я познайомився під час обстрілу російських позицій.
Зі слів офіцерів Генштабу, повне впровадження корпусної системи потребує щонайменше року-півтора. Важливим елементом є навчання та підготовка офіцерів корпусного рівня, які мають мислити оперативно-тактичними категоріями.
“Ми активно співпрацюємо з партнерами з НАТО, які мають значний досвід корпусного управління”, – розповідає представник Командування сил підтримки ЗСУ. За його словами, десятки українських офіцерів проходять спеціалізовані курси за кордоном, щоб потім застосувати отримані знання в українських реаліях.
Бойовий досвід як каталізатор змін
Особливість української реформи полягає в тому, що вона відбувається в умовах реальної війни. Це створює унікальну ситуацію, коли теоретичні концепції одразу перевіряються практикою.
“Наші штаби корпусів отримують безцінний бойовий досвід, якого не мають навіть армії НАТО”, – зауважує офіцер Генштабу. За його словами, іноземні партнери уважно вивчають українську практику, оскільки це перший випадок застосування корпусної структури у великомасштабній війні в Європі після Другої світової.
Під час візиту до навчального центру поблизу Дніпра я спостерігав за тренуваннями офіцерів штабів новостворених корпусів. Відпрацьовували сценарії управління підрозділами в складних умовах, коли порушено зв’язок або втрачено контроль над частиною території.
“Ми вчимося на власних помилках і адаптуємо натівські стандарти до наших реалій”, – пояснює інструктор центру, офіцер з досвідом служби в миротворчих місіях.
Висновки: реформа триває попри складнощі
Аналізуючи свої спостереження з численних поїздок на фронт, бачу, що реформа корпусної системи, попри труднощі, продовжується. Українська армія змушена проводити найскладнішу структурну трансформацію в умовах активних бойових дій – завдання безпрецедентне у світовій військовій історії.
Головні виклики залишаються незмінними: кадровий дефіцит, складнощі з розмежуванням повноважень, логістичні проблеми перехідного періоду. Проте, як зауважив один з командирів бригади на Запоріжжі: “Ми розуміємо необхідність змін. Радянська система управління вичерпала себе”.
Остаточні результати реформи будуть видимі не раніше кінця 2024 – початку 2025 року. Проте вже зараз очевидно, що український військовий досвід формування та застосування корпусів в умовах активної війни стане цінним внеском у розвиток сучасного військового мистецтва.
Максим Коваленко, спеціальний кореспондент Urknews.online
