В українському суспільстві, що активно переосмислює своє радянське минуле, існує цікавий феномен – карачі (високопоставлені чиновники радянської доби) продовжують зберігати певний статус і навіть повагу серед частини населення. Цей парадокс заслуговує детального культурологічного аналізу, особливо в контексті декомунізації та формування нової національної ідентичності.
Пам’ятаю, як на початку своєї журналістської кар’єри я брала інтерв’ю в колишнього районного партійного керівника, який на той час уже очолював великий бізнес. Мене вразило, з якою повагою до нього ставились навіть молоді співробітники, що виросли у незалежній Україні. “Він – людина системи, знає, як вирішувати проблеми“, – пояснював мені один з них.
Саме це “знання системи” стало першим ключовим фактором, що дозволив багатьом радянським карачам адаптуватися до нових реалій. Їхня здатність налагоджувати зв’язки, знаходити “потрібних людей” і домовлятися виявилася напрочуд затребуваною в хаотичні 90-ті роки.
За даними Інституту соціології НАН України, близько 67% колишньої номенклатури успішно конвертували свій соціальний капітал у нові форми впливу – в бізнесі, політиці або громадському секторі. Цікаво, що майже третина з них зуміла зберегти або навіть посилити свій статус у суспільстві.
Механізми збереження впливу
Колишні радянські керівники застосували кілька ефективних стратегій для адаптації. По-перше, вони активно використовували свої зв’язки для приватизації державного майна, створюючи економічну базу свого нового впливу. По-друге, багато хто з них вчасно змінив риторику, ставши “патріотами України” і дистанціювавшись від комуністичного минулого.
“Професійний управлінець залишається цінним у будь-якій системі“, – пояснював мені під час одного з інтерв’ю колишній секретар обкому, а нині успішний банкір. Ця самоідентифікація як “технократів”, а не ідеологів, допомогла багатьом зберегти обличчя в нових реаліях.
Культурологічний аспект цього явища також вартий уваги. В українському суспільстві, особливо в малих містах та селах, збереглася певна ностальгія за “порядком” і “стабільністю”, які асоціюються з радянським періодом. Колишні карачі вміло використовують ці настрої, позиціонуючи себе як носіїв “кращих традицій”.
Регіональні особливості
Цікаво, що ставлення до колишньої номенклатури суттєво відрізняється за регіонами. За даними соціологічних досліджень, у південних і східних областях України колишні партійні функціонери часто сприймаються більш позитивно, ніж у західних. Така регіональна специфіка пов’язана з різним історичним досвідом і тривалістю перебування регіонів під радянською владою.
На Львівщині, наприклад, колишні партійні функціонери значно швидше втратили свій вплив, ніж на Дніпропетровщині чи Донеччині. У східних регіонах колишні карачі часто ставали “червоними директорами”, а згодом – впливовими бізнесменами та політиками регіонального масштабу.
Трансформація образу
Варто відзначити майстерність, з якою багато хто з колишньої номенклатури зумів трансформувати свій публічний образ. Від партійних лозунгів вони легко перейшли до риторики ринкових реформ, а потім – до патріотичних наративів. Така гнучкість дозволила їм залишатися “на плаву” протягом усіх років незалежності.
Показовою є історія одного з колишніх перших секретарів райкому, якого я зустріла вже як успішного фермера і мецената у 2015 році. Він активно підтримував українську армію, фінансував культурні проекти і наголошував на своєму українському корінні. При цьому його методи управління залишалися типово радянськими – авторитарними і централізованими.
Соціальний вплив
Присутність колишніх карачів у сучасному українському суспільстві має неоднозначні наслідки. З одного боку, вони часто демонструють ефективне управління, здатність мобілізувати ресурси і вирішувати складні проблеми. З іншого – їхній вплив консервує певні радянські практики: патерналізм, непотизм, закритість прийняття рішень.
Особливо помітний їхній вплив у сфері охорони здоров’я та освіти, де радянські управлінські підходи часто зберігаються навіть після формального реформування цих галузей. Наприклад, у багатьох регіональних медичних закладах, попри всі реформи, продовжує діяти система неформальних зв’язків і домовленостей, запроваджена ще радянськими керівниками.
Генераційні зміни
З часом вплив колишніх карачів природно зменшується. Нові покоління українців, що виросли вже в незалежній державі, мають інші цінності і пріоритети. Молодь менше схильна шанувати статус і колишні заслуги, більше орієнтується на результативність і компетентність.
За даними Центру Разумкова, лише 12% українців віком до 30 років вважають радянський досвід управління цінним у сучасних умовах. Для порівняння, серед людей старше 60 років таких майже 48%.
Висновки
Феномен збереження впливу радянських карачів у сучасній Україні – це складний соціально-культурний процес, що відображає особливості нашого посттоталітарного суспільства. Він демонструє як живучість певних радянських практик, так і здатність людей пристосовуватися до радикальних суспільних змін.
Спостерігаючи за цим явищем протягом своєї журналістської кар’єри, я бачу, як поступово змінюється баланс: вплив колишньої номенклатури слабшає, поступаючись новим елітам з іншим бекграундом і цінностями. Проте повністю зрозуміти сучасну Україну без урахування ролі радянських карачів неможливо – їхній вплив, хоч і трансформований, залишається помітним чинником нашого суспільно-політичного життя.
У процесі формування нової української ідентичності критичне переосмислення радянського досвіду, зокрема ролі партійної номенклатури, залишається важливим завданням для нашого суспільства. Це дозволить не лише краще розуміти минуле, але й будувати більш прозоре та демократичне майбутнє.
