Путінська історична пропаганда проти України як зброя
Останні десять років на фронті інформаційної війни я спостерігав, як російська пропагандистська машина невпинно працює над переписуванням історії. Перебуваючи у 2014-му під Іловайськом, я вперше зіткнувся з тим, як історичні наративи використовуються не просто для виправдання агресії, а як справжня зброя проти української державності.
Путінська версія історії – це не просто набір викривлень, це цілеспрямований інструмент, розроблений для підриву самого поняття української національної ідентичності. Для президента РФ історія ніколи не була наукою – лише інструментом геополітики.
Коли у липні 2021 року Путін опублікував свій горезвісний есей “Про історичну єдність росіян і українців”, я саме готував репортаж із передових позицій на Донбасі. Читаючи цей текст, я розумів – це не просто стаття, а фактично декларація майбутньої повномасштабної війни. Путін не просто заперечував право України на існування – він закладав ідеологічний фундамент для масштабного вторгнення.
“Українці і росіяни – один народ”, “Україна – штучне утворення”, “українська держава – помилка історії” – ці тези роками поширювались через усі доступні канали російської пропаганди, від академічних публікацій до шкільних підручників. За моїми спостереженнями, така системна робота велась задовго до 2014 року, готуючи ґрунт для “обґрунтування” спочатку анексії Криму, а потім і повномасштабного вторгнення.
Працюючи з військовими на передовій, я часто чув від них, як російські пропагандисти намагалися просувати свою версію історії навіть через гучномовці на лінії фронту. Спроби переконати українських захисників, що вони “один народ” з агресором, звісно, були марними, але це демонструє, наскільки важливим для російської стратегії є саме історичний наратив.
Ключові стовпи путінської історичної пропаганди
Путінська версія історії має кілька ключових стовпів. Перший – заперечення окремої української ідентичності, представляючи українців лише як “регіональний варіант” росіян. Другий – міф про “штучність” кордонів України, нібито “подарованих” щедрими радянськими лідерами. Третій – зображення української незалежності як результату “змови Заходу” проти Росії.
На власні очі я бачив, як ці історичні маніпуляції використовувались для “промивання мізків” на окупованих територіях. Місцеві школи отримували нові підручники історії, де Київська Русь представлена як “колиска російської державності”, а українська мова – як “діалект” російської. Переписувалися навіть назви вулиць та знищувались українські пам’ятники.
Маніпуляції з пам’яттю про Другу світову війну
Особливо цинічно виглядає путінська експлуатація пам’яті про Другу світову війну. Я неодноразово брав інтерв’ю у ветеранів, які воювали проти нацизму в лавах Червоної армії, і бачив їхню гірку іронію, коли вони спостерігали, як Росія використовує боротьбу з “нацизмом” як привід для бомбардування українських міст.
У своїх численних промовах Путін постійно порівнює сучасну Україну з нацистською Німеччиною, називаючи українське керівництво “нацистами” та “бандерівцями”. Ця риторика настільки абсурдна для кожного, хто хоч трохи знає реалії сучасної України, що її можна було б ігнорувати, якби вона не використовувалась для виправдання жорстокості російських військ.
На передовій у 2022-му я розмовляв з українськими захисниками єврейського походження, які були вкрай обурені тим, що їх називають “нацистами” в країні, де президент також єврей. Ця абсурдність російських наративів очевидна для будь-кого, хто має критичне мислення, але, на жаль, вона знаходить відгук серед значної частини російського населення, вихованого на державній пропаганді.
Фальшивий наратив про Україну як ворога Заходу
Ще один напрям путінської історичної маніпуляції – створення фальшивого наративу про те, що Україна завжди була ворогом Заходу. Це робиться для того, щоб представити російську агресію як частину “цивілізаційного протистояння”, де Росія нібито захищає “традиційні цінності” проти “занепадаючого Заходу”.
Спілкуючись з людьми на звільнених територіях Харківщини та Херсонщини, я бачив, як російська пропаганда намагалась використовувати історичні травми для розпалювання ворожнечі всередині українського суспільства. Особливо цинічними були спроби маніпулювати пам’яттю про Голодомор, який Путін і його ідеологи не визнають геноцидом українського народу, натомість представляючи його як “загальну трагедію” радянських народів.
Міжнародний вимір історичної пропаганди
Путінські історичні наративи активно просуваються не лише всередині Росії та на окупованих територіях, але й на міжнародній арені. Російська дипломатія та медіа роками працюють над тим, щоб сформувати сприятливе для Кремля сприйняття української історії в інших країнах.
Проте українська стійкість у цій інформаційній війні виявилась не менш вражаючою, ніж на полі бою. Історична правда, підкріплена реальними фактами та документами, поступово пробиває собі дорогу через стіну російської дезінформації. Міжнародне визнання Голодомору геноцидом, розсекречення архівів КДБ, відновлення історичної пам’яті про український визвольний рух – усе це допомагає світу краще розуміти реальну історію України.
Після майже десяти років висвітлення цього конфлікту, я переконаний – путінські історичні маніпуляції є не менш небезпечними, ніж його танки та ракети. Саме тому боротьба за історичну правду є невід’ємною частиною української національної безпеки.
Українська відповідь
У цій боротьбі Україна має значну перевагу – їй не потрібно вигадувати фальшиві наративи. Достатньо лише відновити історичну правду, яка довгий час придушувалась імперською та радянською цензурою. Кожен новий археологічний артефакт, кожен розсекречений архівний документ, кожне історичне дослідження допомагає відновити справжню картину минулого, де Україна завжди була окремою нацією з власною культурою, мовою та державницькими традиціями.
Як журналіст, який багато років висвітлює цей конфлікт безпосередньо з поля бою, я бачу, що ця боротьба за історичну правду є такою ж важливою, як і боротьба на фронті. Бо коли останній російський танк покине українську землю, битва за історичну пам’ять триватиме.
