Вже третій рік українці, змушені покинути домівки через війну, намагаються пристосуватися до життя в різних країнах Європи. Попри відносну безпеку та матеріальну підтримку, психологічний стан багатьох біженців залишається вкрай уразливим. За моїми спостереженнями як журналістки, яка відстежує ці процеси, адаптація відбувається нерівномірно і супроводжується цілим комплексом психологічних викликів.
“Найскладніше – це постійне відчуття тимчасовості. Ніби життя поставлене на паузу”, – ділиться Марина, 34-річна вчителька з Харкова, яка вже два роки мешкає у Варшаві. Ця фраза напрочуд точно відображає стан, у якому перебувають тисячі українців.
За даними дослідження Міжнародної організації з міграції, понад 65% українських біженців у Європі відзначають погіршення психологічного стану. Найпоширенішими симптомами є тривожність, депресія, порушення сну та посттравматичний стресовий розлад. Особливо вразливими залишаються жінки з дітьми, які становлять більшість серед переміщених осіб.
Основні психологічні виклики
Психологи, які працюють з українськими біженцями, виділяють кілька ключових чинників, що впливають на їхній емоційний стан:
Розлука з близькими. Більшість жінок залишили в Україні чоловіків, батьків або інших родичів. Постійне хвилювання за їхню безпеку створює хронічний стрес, який важко подолати.
Невизначеність майбутнього. “Ми живемо в підвішеному стані, не знаючи, чи планувати життя тут, чи готуватися до повернення”, – розповідає Олена, яка з двома дітьми знайшла прихисток у Німеччині.
Мовний бар’єр та культурні відмінності. Навіть у країнах, де створені найкращі умови для біженців, нездатність вільно спілкуватися породжує відчуття ізоляції. Часто навіть висококваліфіковані фахівці змушені працювати на низькооплачуваних посадах через мовні обмеження.
Втрата професійної ідентичності. Для багатьох українців, особливо з вищою освітою, болісним є неможливість працювати за фахом. “Я була шанованим нейрохірургом у Києві, а тут працюю доглядальницею. Це руйнує самооцінку”, – зізнається 46-річна Світлана.
Діти: особлива група ризику
Особливе занепокоєння викликає психологічний стан дітей-біженців. Згідно з дослідженням ЮНІСЕФ, понад 70% українських дітей у Європі проявляють ознаки психологічного стресу.
“Моя донька почала заїкатися після переїзду, син замкнувся в собі”, – розповідає Ірина з Маріуполя. Діти гостро реагують на зміну середовища, втрату друзів та звичного оточення. Додаткову травму спричиняє досвід пережитих обстрілів та евакуації.
Психолог Марта Ковальська, яка працює з українськими родинами у Польщі, зазначає: “У дітей часто спостерігаємо регресивну поведінку – повернення до нічного нетримання сечі, смоктання пальця, надмірну прив’язаність до матері. Це типові реакції на травму та стрес”.
Адаптаційні стратегії та підтримка
Попри всі складнощі, багато українців знаходять сили для адаптації та розвитку в нових умовах. Ключовими факторами успішної інтеграції стають:
Громади підтримки. Українські спільноти у європейських містах стали рятівним колом для багатьох біженців. Вони допомагають зорієнтуватися в новому середовищі, надають емоційну підтримку та практичну допомогу.
Професійна психологічна допомога. У більшості європейських країн діють програми психологічної підтримки для біженців. Важливо, що з’явилося більше україномовних фахівців або консультацій з перекладачами.
Зайнятість та навчання. Можливість працювати або навчатися значно покращує психологічний стан. “Коли я нарешті знайшла роботу, хоч і не за фахом, відчуття безпорадності почало відступати”, – ділиться Наталя з Одеси, яка мешкає в Іспанії.
Культурні та освітні ініціативи. Українські школи, гуртки, культурні центри допомагають зберегти зв’язок з батьківщиною та створюють відчуття спільності.
Зміни з часом
Цікаво спостерігати, як змінюється психологічний стан біженців з плином часу. За даними лонгітюдних досліджень, приблизно після року перебування за кордоном більшість починає відчувати певну стабілізацію емоційного стану.
“Перші півроку я прокидалася з думкою, що все це – страшний сон. Постійно плакала, не могла зосередитися. Зараз, через два роки, з’явилося відчуття ґрунту під ногами”, – розповідає Тетяна, яка з двома дітьми живе в Чехії.
Однак фахівці відзначають, що для повноцінного відновлення психологічного благополуччя потрібен комплексний підхід та час. Європейський психіатричний журнал опублікував дослідження, яке свідчить, що навіть через кілька років після переміщення близько 40% біженців продовжують страждати від психологічних розладів.
Що можна зробити
На основі аналізу ситуації та спілкування з експертами можна виділити кілька рекомендацій:
1. Розширення доступу до психологічної допомоги рідною мовою. Особливо це стосується віддалених регіонів європейських країн, де сконцентровано менше українців.
2. Програми професійної перекваліфікації та визнання українських дипломів, що допоможе подолати кризу професійної ідентичності.
3. Посилення підтримки для дітей-біженців, зокрема через шкільних психологів та спеціальні програми адаптації.
4. Розвиток українських культурних центрів як осередків психологічної стабільності та національної ідентичності.
5. Підготовка до реінтеграції тих, хто планує повертатися в Україну після закінчення війни.
Європейські країни продовжують удосконалювати програми підтримки українських біженців, усвідомлюючи, що психологічна допомога є не менш важливою, ніж матеріальна. Водночас самі українці демонструють неймовірну стійкість та здатність адаптуватися до найскладніших обставин.
Незважаючи на всі виклики, більшість українських біженців знаходить сили рухатися вперед, зберігаючи надію на повернення до мирної України. “Ми вчимося жити сьогоднішнім днем, але серце завжди спрямоване додому”, – ця фраза, почута мною від літньої жінки в Берліні, можливо, найкраще передає внутрішній стан мільйонів наших співвітчизників у Європі.
