Вже дев’ятий місяць я спостерігаю одну й ту ж картину в різних секторах фронту. Російські штурмові групи йдуть хвилями, без належного прикриття, ціною десятків життів здобуваючи сотні метрів української землі. Останні тижні березня і початок квітня показали: противник не змінює своєї тактики, але суттєво нарощує інтенсивність атак.
За даними, які мені вдалося отримати від командирів на передовій, тільки за минулий тиждень на Покровському напрямку відбито понад 140 штурмів. Це майже вдвічі більше, ніж у лютому. Схожа ситуація на Лиманському, Куп’янському та Краматорському напрямках.
“Вони йдуть на нас хвилями, не рахуючись із втратами. Ми знищуємо першу групу, другу, третю. Але вони продовжують іти”, – розповів мені командир взводу з 47-ї бригади під час мого останнього візиту на позиції під Часовим Яром.
Критичні напрямки та зміни тактики противника
Найгарячіші точки фронту сьогодні – це Авдіївський (нині вже фактично Покровський) та Часовоярський напрямки. Після падіння Авдіївки у лютому російські війська розгорнули наступальні дії на Покровськ – важливий логістичний вузол на Донеччині.
Під час моєї останньої поїздки на передові позиції поблизу Очеретиного, мені вдалося на власні очі побачити зміни в тактиці ворога. Раніше вони кидали на штурми малі піхотні групи з мінімальною технікою. Тепер же часто використовують бронетехніку, в основному БМП-2 та БМП-3, навіть знаючи про високу ймовірність їх втрати.
“Їм байдуже скільки техніки вони втрачають. Для них головне – прорвати нашу оборону хоча б в одному місці, а далі розвинути успіх”, – пояснив офіцер з 110-ї бригади, з яким я спілкувався минулого тижня.
Російські війська активно застосовують авіацію, використовуючи керовані авіабомби (КАБи) для руйнування українських укріплень перед піхотними штурмами. За даними Генштабу ЗСУ, противник щодня завдає понад 100 авіаударів по українських позиціях, що серйозно ускладнює організацію стабільної оборони.
Ресурсна асиметрія: головна проблема українських захисників
Головна проблема, яку відзначають абсолютно всі мої співрозмовники на фронті – це критична нестача артилерійських боєприпасів. На деяких ділянках фронту співвідношення артилерійських дуелей досягає 1 до 10 на користь ворога.
“Ми змушені економити кожен снаряд, тоді як вони можуть “обробляти” наші позиції годинами”, – поділився зі мною командир артилерійського підрозділу під Вугледаром, який я відвідав у березні.
Затримка військової допомоги США суттєво вплинула на ситуацію. У лютому-березні 2024 року українські артилеристи мали жорсткі ліміти на використання боєприпасів, що дозволило росіянам діяти більш відкрито і агресивно. Прибуття перших партій американських снарядів наприкінці квітня дещо покращило ситуацію, але дефіцит все ще залишається.
Інша проблема – нестача засобів протиповітряної оборони на передовій. “Ми майже беззахисні перед їхніми планерними бомбами. Вони скидають їх з відстані, недосяжної для більшості наших засобів ППО”, – розповів офіцер з підрозділу ППО, з яким я зустрівся у Краматорську.
Нова тактика оборони: адаптація до умов ресурсного дефіциту
Українські військові змушені адаптуватись до нових реалій. Командування ЗСУ впроваджує тактику “активної оборони” – створення ешелонованих оборонних ліній з опорними пунктами і проведення контратак на вразливі ділянки ворога.
“Ми вже не можемо тримати суцільну лінію фронту, як раніше. Тому зосереджуємось на ключових висотах і населених пунктах, а простір між ними контролюємо вогнем і мобільними групами”, – пояснив мені офіцер оперативного відділу однієї з бригад на Донеччині.
Ключову роль у цій тактиці відіграють FPV-дрони, які стали головним інструментом знищення ворожої техніки. Перебуваючи на позиціях 47-ї бригади, я спостерігав роботу підрозділу безпілотників – за одну добу вони знищили три БМП та близько десятка вантажівок з боєприпасами.
“Без дронів ми б не протрималися і тижня. Це наша головна перевага”, – сказав мені оператор FPV-дрона “Мисливець”.
Загрози та прогнози на літо 2024 року
Аналізуючи поточну ситуацію та тенденції останніх місяців, можна виділити кілька критичних загроз:
1. Загроза прориву на Покровському напрямку. Російські війська прагнуть захопити Покровськ – стратегічно важливий транспортний вузол. Якщо їм вдасться досягти успіху, це створить передумови для оточення українських сил у Торецьку та Костянтинівці.
2. Небезпека втрати Часового Яру. Це відкрило б шлях на Краматорськ і Слов’янськ – ключові міста Донбасу.
3. Загроза наступу з півночі. Російське командування концентрує сили на Куп’янському напрямку. Прорив тут загрожував би флангу українського угруповання на Донбасі.
4. Поглиблення проблеми людських ресурсів. За підрахунками військових аналітиків, з якими я спілкувався, щоденні втрати України складають від 200 до 300 осіб вбитими і пораненими. Це створює серйозний тиск на систему комплектування.
Більшість командирів, з якими я спілкувався останнім часом, сходяться в одному: найважчі випробування ще попереду. Російське командування готує масштабні наступальні дії на літо, збільшуючи чисельність військ у прикордонних областях та накопичуючи резерви.
“Вони поставили чітку мету – досягти стратегічного успіху до осені, щоб мати сильну позицію для можливих переговорів”, – поділився зі мною офіцер розвідки, який відслідковує переміщення російських військ.
Що потрібно для стабілізації ситуації
Проаналізувавши ситуацію на фронті та поспілкувавшись з десятками військових від Харківщини до Запоріжжя, можу виділити критичні фактори для стабілізації:
1. Забезпечення стабільних постачань артилерійських боєприпасів. Ситуація почала покращуватися з надходженням американської допомоги, але обсяги все ще недостатні.
2. Посилення протиповітряної оборони передових підрозділів. Необхідно збільшити кількість мобільних систем ППО, здатних боротися з керованими авіабомбами.
3. Прискорення підготовки нових бригад. За даними Міноборони, планується сформувати до 10 нових бригад, але критично важливо забезпечити їх якісну підготовку.
4. Розвиток виробництва власних дронів. Українські FPV-дрони та інші БПЛА стали “асиметричною відповіддю” на російську перевагу в артилерії.
Ситуація на фронті залишається надзвичайно складною. Але за роки висвітлення цієї війни я переконався: український солдат здатний робити неможливе. Як сказав мені боєць з позивним “Філософ” під час недавньої поїздки на позиції під Авдіївкою: “Ми навчилися воювати з меншими ресурсами, але з більшим розумом. Це наша головна перевага“.
На цьому фронті немає легких рішень і швидких перемог. Є щоденна важка робота тисяч захисників, які стримують наступ значно чисельнішого ворога. І саме їхня стійкість дає Україні шанс вистояти у цій війні.
