В самому центрі Києва, на Михайлівській площі, відбулася зворушлива акція “Порожні стільці”, присвячена українським журналістам, митцям, культурним діячам, які перебувають у російському полоні або зникли безвісти під час повномасштабної війни. Десятки порожніх стільців із фотографіями та іменами полонених стали символічним нагадуванням про тих, хто не може бути з нами через російську агресію.
За моїми спостереженнями як культурної журналістки з десятирічним стажем, такі акції виконують подвійну функцію — привертають увагу суспільства до проблеми та не дозволяють забути про конкретних людей, чиї долі опинились у руках окупантів.
Організація та учасники
Серед організаторів акції — Національна спілка журналістів України, Інститут масової інформації та інші медійні та правозахисні організації. До акції долучилися рідні та близькі полонених, колеги, представники культурної спільноти та небайдужі кияни.
“Кожен порожній стілець — це історія людини, яка мала б сидіти на ньому, працювати, творити, розповідати світу про Україну. Натомість ці люди перебувають у нелюдських умовах російських в’язниць або їхня доля досі невідома”, — розповіла представниця організаторів акції.
Особливо вражає те, що серед полонених — значна кількість культурних діячів із окупованого Криму та Донбасу, які стали мішенями для окупаційної влади через свою проукраїнську позицію або відмову співпрацювати.
Імена та долі полонених
Зокрема, на акції говорили про долю Вікторії Рощиної, Вікторії Андрущенко, Ірини Данилович, Олега Галазюка та інших журналістів, чиї імена стали символами незламності української журналістики в умовах війни.
Культурна спільнота особливо гостро відчуває відсутність митців, які опинились у полоні. Це режисери, письменники, музиканти, художники — люди, які своєю творчістю формували сучасний український культурний ландшафт.
“Коли зникає голос митця, це відчувається як порожнеча в культурному просторі. Ці стільці порожні, але наші серця заповнені пам’яттю про тих, хто мав би сидіти на них”, — поділилася своїми емоціями відома українська письменниця, що взяла участь у заході.
Міжнародний резонанс
Важливо відзначити, що проблема полонених та зниклих безвісти журналістів і митців має міжнародний резонанс. За даними міжнародних правозахисних організацій, Росія системно порушує права журналістів на окупованих територіях, застосовуючи тортури, незаконні арешти та утримування без суду і слідства.
Під час акції родичі полонених розповідали особисті історії своїх близьких, що додало заходу особливої емоційної глибини. Ці свідчення — важлива складова документування військових злочинів Росії проти представників української культури та медіа.
Учасники акції підготували звернення до міжнародних організацій із закликом посилити тиск на Росію для звільнення всіх українських полонених. Текст звернення зачитали кількома мовами, щоб донести меседж до якомога ширшої аудиторії.
Культурологічний вимір акції
Культурологічний вимір цієї акції проявляється і в тому, як українське суспільство трансформує свою травму в символічні акти солідарності. Порожні стільці — це не лише символ відсутності, але й місце, яке чекає на повернення свого власника.
“Ми будемо проводити такі акції доти, доки останній стілець не буде зайнятий своїм господарем”, — наголосили організатори.
За моїми спостереженнями, подібні громадські ініціативи стають частиною нового українського меморіального ландшафту. Вони не лише привертають увагу до конкретної проблеми, але й формують специфічну культуру пам’яті про війну, що розвивається просто зараз.
Символізм і пам’ять
Акція “Порожні стільці” — це нагадування суспільству про те, що за кожною статистикою стоять реальні люди з іменами, обличчями, талантами, мріями та нереалізованими проєктами. Це культурна травма, яку українське суспільство переживає спільно, і водночас демонстрація солідарності, яка стає фундаментом нашої колективної стійкості.
Присутність на акції представників дипломатичних місій свідчить про те, що питання українських полонених залишається на міжнародному порядку денному. Підтримка міжнародної спільноти критично важлива для тиску на Росію з метою звільнення всіх незаконно утримуваних українців.
Зникнення та полон діячів культури та медіа — це не просто індивідуальна трагедія, це спроба заглушити український голос, зупинити українську розповідь про себе та світ. Саме тому збереження пам’яті про них та боротьба за їхнє повернення стають частиною нашого культурного спротиву.
Як журналістка, що понад 10 років висвітлює культурні процеси в Україні, я переконана: голос кожного українського журналіста та митця безцінний. Акція “Порожні стільці” — це потужне нагадування про те, що ми не забуваємо тих, хто зараз не може говорити вільно, і докладатимемо всіх зусиль для їхнього повернення.
