Останні тижні в українському парламенті нагадують мені ситуацію на фронті, коли бійці втрачають бойовий дух. Тільки тут замість окопів – кабінети, замість ворога – власні страхи та амбіції. За десять років роботи в гарячих точках я навчився розпізнавати, коли люди справді втомилися, а коли шукають привід відступити.
Криза довіри у Верховній Раді
Верховна Рада переживає момент, який багато експертів називають кризою довіри. Депутати масово подають заяви про складання мандатів, керівництво фракцій говорить про втому, а кулуарами ходять чутки про можливі кримінальні справи. Це нагадує мені розмови з солдатами перед ротацією – всі чекають на заміну, але ніхто не хоче відверто говорити про причини.
Протягом останніх місяців я спостерігав за парламентськими дебатами так само уважно, як колись стежив за тактичними маневрами на сході. Картина виявляється цікавою і тривожною водночас. Депутати від правлячої партії один за одним заявляють про бажання покинути свої посади. Офіційна версія – втома від роботи в умовах війни. Неофіційна – страх перед можливими розслідуваннями НАБУ.
НАБУ як фактор невизначеності
Національне антикорупційне бюро стало для багатьох народних обранців тим самим фактором невизначеності, що й артилерія для бійців на передовій. Ніколи не знаєш, коли прилетить. За моїми спостереженнями, саме активізація антикорупційних органів збіглася з хвилею заяв про відставки. Це не може бути простим збігом обставин.
Неофіційні розмови з депутатами
Я розмовляв з кількома депутатами, які погодилися говорити неофіційно. Їхні слова нагадали мені інтерв’ю з військовими, які пережили важкі бої. Та сама втома в очах, та сама невпевненість у завтрашньому дні. Один з них сказав: “Максиме, ти знаєш, як це – коли не розумієш, звідки чекати удару. На фронті принаймні бачиш ворога”. Інший був більш прямолінійним: “НАБУ стало інструментом тиску. Хтось використовує його для політичних розборок“.
Тактичний відступ чи справжня втома?
Ситуація в парламенті дійсно нагадує тактичний відступ. Коли військові відходять з позицій, вони завжди говорять про перегрупування сил. Коли депутати залишають мандати, вони говорять про втому. Але в обох випадках причини зазвичай глибші. За час роботи в зоні конфлікту я навчився читати між рядків офіційних заяв.
Правляча партія опинилася в складній ситуації. З одного боку, країна перебуває у стані війни, і політична стабільність критично важлива. З іншого – внутрішні розбіжності та страх перед антикорупційними розслідуваннями підривають єдність. Це нагадує мені ситуацію, коли підрозділ має виконати бойове завдання, але всередині команди немає довіри.
Активізація антикорупційних розслідувань
НАБУ дійсно активізувалося. Нові справи, викликання на допити, обшуки – все це створює атмосферу невизначеності. Деякі депутати розглядають це як законну боротьбу з корупцією. Інші – як політичне переслідування. Істина, як зазвичай, десь посередині. За роки роботи журналістом я зрозумів: коли починають говорити про політичні мотиви розслідувань, варто ретельно перевірити факти.
Еволюція риторики
Цікаво спостерігати, як змінюється риторика. Спочатку депутати говорили про втому від законотворчої роботи. Потім – про необхідність приділити більше уваги виборцям у регіонах. Зараз уже відкрито лунають заяви про тиск з боку правоохоронних органів. Ця еволюція пояснень нагадує мені, як змінювалися офіційні версії подій на початку війни у 2014 році.
Розрив між владою та суспільством
Народ дивиться на парламентську кризу з тим самим скептицизмом, з яким фронтовики слухають обіцянки політиків. Люди, які втратили домівки, родичів, майбутнє, не розуміють, як можна втомитися від роботи в теплому кабінеті. Солдати, які місяцями не виходять з окопів, дивуються, як депутат може скаржитися на перевантаження. Цей розрив між владою та суспільством небезпечніший за будь-яку парламентську кризу.
Депутати, які справді працюють
Але є й інший бік медалі. Деякі депутати справді працюють на межі можливостей. Вони займаються волонтерством, допомагають армії, їздять на передову. Я особисто бачив народних обранців у окопах, під обстрілами, на евакуаційних пунктах. Для них складання мандата може бути справжнім рішенням піти у більш практичну площину допомоги країні.
Втрата довіри
Проблема в тому, що суспільство втратило здатність відрізняти справжню втому від банального страху відповідальності. Коли кожен другий депутат говорить про перевантаження, а потім з’являється інформація про розслідування його діяльності, довіра зникає. Це як у військовій журналістиці: один фейк може зруйнувати репутацію, створювану роками.
Дилема антикорупційної боротьби
Антикорупційні органи опинилися в центрі політичного протистояння. НАБУ обвинувачують у вибірковості, політичній заангажованості, перевищенні повноважень. Водночас багато експертів наполягають: без справжньої боротьби з корупцією Україна не зможе рухатися вперед. Це дилема, яка не має простих рішень. Я бачив, як корупція вбиває на фронті – коли через чиїсь зловживання солдати не отримують необхідного спорядження.
Криза на тлі війни
Парламентська криза розгортається на тлі активних бойових дій. Росія продовжує наступ, українські війська ведуть оборонні та контрнаступальні операції, а депутати з’ясовують стосунки. Це деморалізує і солдатів, і цивільних. Люди не розуміють, чому політики не можуть відкласти свої суперечки до перемоги.
Потреба у чесності
Ситуація потребує чесності. Якщо депутати справді втомилися – нехай йдуть, але відкрито назвуть справжні причини. Якщо бояться НАБУ – значить, є причини для розслідування. Якщо вважають тиск незаконним – нехай оскаржують у суді. Але ховатися за розпливчастими формулюваннями про втому – це зрада довіри людей, які обирали їх представляти свої інтереси.
За десять років роботи в гарячих точках я навчився одній простій істині: в критичний момент важлива чесність. Солдати прощають помилки командирам, які відверто про них говорять. Але брехня в окопах коштує життів. У політиці брехня коштує довіри, а без довіри неможлива ефективна влада.
Що потрібно Україні
Україна потребує сильного парламенту, здатного приймати складні рішення в умовах війни. Потребує депутатів, готових працювати на результат, а не на власний імідж. Потребує антикорупційних органів, які діють виключно в правовому полі. І найголовніше – потребує чесності від усіх гілок влади.
Парламентська криза – це симптом глибших проблем. Відсутності довіри між владою та народом, страху еліт перед відповідальністю, нерозуміння масштабу викликів. Поки політики з’ясовують, хто винен і що робити, на фронті гинуть люди. І вони гинуть за країну, яка, сподіваються, буде кращою за ту, що існує зараз.