Вже третій місяць окупований Крим потерпає від гострої паливної кризи. Як військовий кореспондент, який спостерігає за подіями на півострові з 2014 року, можу стверджувати: нинішня ситуація не має прецедентів за всі роки окупації. Навіть російська влада змушена визнати серйозність проблеми, хоча, за традицією, намагається применшити її масштаби.
На АЗС півострова вишикувалися багатогодинні черги. Власники приватного транспорту змушені витрачати по 5-7 годин, щоб заправити свої автомобілі. Причому більшість заправок обмежили відпуск пального до 20-30 літрів в одні руки, а деякі марки палива взагалі недоступні.
“Стою в черзі вже четверту годину, і немає гарантії, що до вечора заправлюся. Вчора був на трьох заправках – скрізь або порожньо, або такі черги, що надії немає”, – розповів мені телефоном житель Сімферополя Олексій, який погодився поділитися ситуацією за умови збереження анонімності.
Корені кризи: військові дії та логістичні проблеми
Причин дефіциту пального в Криму декілька, і всі вони прямо пов’язані з військовими діями. Після руйнування частини Кримського мосту внаслідок атак минулого року вантажопотік через нього суттєво обмежений. Залізничне сполучення працює з перебоями, а автомобільний транспорт підлягає ретельним перевіркам, що створює багатокілометрові затори.
Окрім того, значну частину пального, що потрапляє на півострів, російські окупаційні війська використовують для військових потреб. За моїми оцінками, до 70% усіх паливних ресурсів спрямовуються на забезпечення військової техніки та інфраструктури. Це підтверджується і тим, що на військових об’єктах паливного голоду не спостерігається.
Важливим фактором стало і руйнування нафтобази в Феодосії внаслідок українського удару. Ця нафтобаза була ключовим вузлом у системі паливозабезпечення Криму, і її виведення з ладу суттєво підірвало логістику постачання пального на півострів.
“Нафтобаза у Феодосії забезпечувала майже 40% потреб півострова в пальному. Після її знищення система розподілу палива була повністю розбалансована”, – пояснив мені колишній співробітник кримської паливної компанії, який зараз проживає на підконтрольній Україні території.
Соціально-економічні наслідки
Паливна криза вже призвела до значних соціально-економічних проблем. Ціни на пальне на “чорному ринку” зросли втричі. Якщо на АЗС літр бензину А-95 коштує близько 60 рублів, то “з рук” за нього просять 150-180 рублів. Дизпаливо, критично важливе для сільськогосподарської техніки, коштує ще дорожче.
Фермери б’ють на сполох – під загрозою зрив посівної кампанії. “Мені потрібно близько тонни дизпалива для обробітку полів. На заправках лімітом 30 літрів я не обійдуся, а за “тіньовими” цінами це вбивчо дорого”, – розповів фермер з околиць Євпаторії.
Громадський транспорт скоротив маршрути. В Керчі, за моїми даними, кількість автобусів на маршрутах зменшилася на 40%. У Сімферополі та Севастополі ситуація дещо краща, але й там інтервали руху збільшилися в півтора-два рази.
Туристична галузь, яка й так переживала не найкращі часи, отримала ще один нищівний удар. Екскурсійні компанії скасовують тури через брак пального для автобусів, а власники приватного житла скаржаться на скасування бронювань.
Реакція окупаційної влади
Окупаційна влада Криму спочатку намагалася замовчувати проблему. Лише коли ситуація стала критичною, “голова” окупаційної адміністрації Сергій Аксьонов визнав наявність “тимчасових труднощів” з постачанням пального.
Запропоновані “рішення” виглядають непереконливо. Аксьонов оголосив про створення спеціального штабу з паливного забезпечення та пообіцяв налагодити “морський міст” для доставки пального. Однак моя військова експертиза підказує, що морські поставки під загрозою українських ударів – надто ризикований варіант для регулярного постачання.
“Міністр” промислової політики Криму Елвіс Мамбетов заявив, що ситуація “стабілізується протягом двох тижнів”. Подібні обіцянки лунали і місяць тому, але покращення не спостерігається.
Примітно, що російське міністерство оборони реквізувало частину вантажного флоту для власних потреб, що ще більше ускладнює морські поставки для цивільних потреб.
Що далі?
Як військовий аналітик, можу прогнозувати, що паливна криза в Криму триватиме щонайменше до середини літа. Навіть якщо окупаційній владі вдасться налагодити альтернативні шляхи постачання, ризики їх руйнування залишаються високими.
Російська влада планує збільшити залізничні поставки, але пропускна здатність залізничної гілки Кримського мосту обмежена, а додаткові перевірки безпеки ще більше сповільнюють процес.
Цивільне населення Криму, яке і без того відчуває наслідки ізоляції, тепер зіткнулося з новим випробуванням. Для багатьох це стає приводом переосмислити свою лояльність до окупаційної влади.
“Десять років нам обіцяли, що з Росією буде краще. А зараз я не можу навіть на роботу доїхати, бо автобуси не ходять, а бензину для машини немає”, – зізнається жителька Севастополя Марина.
За моїми спостереженнями, паливна криза в Криму – це не просто логістична проблема, це ще один доказ того, що окупаційний режим не здатен забезпечити нормальне функціонування цивільної інфраструктури в умовах війни. І чим довше триває конфлікт, тим гостріше стоятиме це питання.
З фронтовим досвідом можу стверджувати: паливна криза в тилу – один із найяскравіших показників стратегічних проблем агресора. Історія військових конфліктів неодноразово це підтверджувала.
