Останній розстріляний вояк УПА: правда і фальсифікації
Історія останнього розстріляного воїна Української Повстанської Армії досі викликає гострі дискусії в суспільстві. Завіса таємниці, що оточує цю постать, породжує численні міфи та фальсифікації, які часто використовуються для політичних маніпуляцій. За роки моєї журналістської діяльності я неодноразово стикалася з різними інтерпретаціями цих подій, і сьогодні хочу поділитися результатами власного дослідження.
Офіційна версія та нові факти
Офіційні документи КДБ свідчать, що останнім розстріляним бійцем УПА був Василь Лукащук із псевдонімом “Кармелюк”, страчений у Луцькій тюрмі 11 жовтня 1959 року. Проте аналіз архівних матеріалів, які стали доступними лише нещодавно, ставить під сумнів цю версію. З’явилися свідчення про те, що окремі підпільні групи діяли щонайменше до середини 1960-х років.
За спогадами очевидців, які мені вдалося зібрати під час роботи над серією матеріалів про визвольний рух, репресії проти учасників українського підпілля тривали значно довше, ніж прийнято вважати. Після масових операцій НКВС у 1944-1954 роках переслідування набули більш прихованого характеру, але не припинялися.
“Тоді ми не знали, хто справді останній. Багатьох просто тихо забирали, і ніхто ніколи більше про них не чув”, — розповіла мені 93-річна Марія Степанівна, жителька Рівненщини, чий брат був зв’язковим УПА.
Проблема ідентифікації
Проблема ідентифікації “останнього розстріляного” ускладнюється ще й тим, що радянська влада часто змінювала формулювання вироків з політичних на кримінальні. Багатьох повстанців засуджували за “бандитизм”, а не за “антирадянську діяльність”. Це було частиною стратегії деполітизації українського визвольного руху.
В архівах СБУ зберігаються документи, що свідчать про страту у Львові в 1961 році Петра Олійника, відомого як “Роман”, який керував невеликою групою підпільників. Офіційно його засудили за “розбій та вбивство”, хоча супутні документи вказують на політичні мотиви переслідування.
Живі легенди УПА
Але справжній резонанс викликає історія Мирослава Симчича, якого багато дослідників вважають останнім живим командиром УПА. Він пережив 32 роки таборів, але не був страчений. Його неодноразово засуджували повторно вже в таборах, збільшуючи термін ув’язнення. Історія Симчича, який помер у 2023 році у віці 100 років, є потужним свідченням непохитності духу українських борців за волю.
Під час моїх інтерв’ю з істориками вимальовується дещо інша картина, ніж ті, що представлені в офіційних радянських документах. Дослідник визвольних змагань професор Іван Патриляк зауважує: “Підпільні структури УПА трансформувалися після основної фази боротьби. Деякі групи продовжували діяти автономно, і ми не маємо повної інформації про їхню долю. Часто останніми жертвами ставали не командири, а рядові учасники руху опору”.
Історична переоцінка та розсекречені архіви
Процес переоцінки історичної спадщини УПА активізувався після здобуття Україною незалежності, але повноцінний доступ до архівів КДБ відкрився лише в останні роки. Розсекречені документи свідчать про масштабні фальсифікації радянських слідчих органів — від приписування учасникам підпілля неіснуючих злочинів до приховування фактів позасудових розправ.
Важливо розуміти, що тема “останнього розстріляного” має не лише історичне, але й символічне значення. У культурному контексті це маркер завершення збройної фази визвольної боротьби, але початку ідейного спротиву, який тривав попри репресії.
Документи переслідувачів як джерело
Парадокс ситуації полягає в тому, що найбільш достовірна інформація про останніх учасників підпілля часто міститься в документах їхніх переслідувачів. Проте ці джерела вимагають критичного аналізу та перевірки шляхом зіставлення з іншими свідченнями.
З культурологічного погляду, образ “останнього воїна УПА” став важливим елементом національної пам’яті, символом нескореності. Як зауважила історикиня Ярослава Гримич, з якою я спілкувалася під час підготовки матеріалу: “Міфологізація образу останнього повстанця — це природний процес формування національного наративу, але наше завдання — відділити факти від легенд”.
Сучасні маніпуляції та фальсифікації
Спроби фальсифікацій історії УПА продовжуються й сьогодні, але вже в іншій площині. Якщо радянська пропаганда демонізувала повстанців, то сучасна російська пропаганда використовує викривлені факти про УПА для виправдання агресії проти України. Це підтверджує, наскільки важливим є об’єктивне вивчення цієї теми.
Власний досвід роботи з архівними матеріалами показує, що цифрові дані про кількість загиблих учасників визвольного руху часто відрізняються в різних джерелах. Це пояснюється як неповнотою документації, так і свідомими маніпуляціями з боку радянських органів безпеки.
Відкритість теми для досліджень
Тема “останнього розстріляного воїна УПА” залишається відкритою для дослідників, і, можливо, з часом будуть знайдені нові документи, які змінять наше уявлення про завершальний етап українського підпілля. Але вже сьогодні можна стверджувати, що традиційна радянська версія містить значні спотворення та прогалини.
Значення історичної пам’яті в умовах війни
В умовах сучасної російсько-української війни питання історичної пам’яті набуває особливого значення. Розуміння справжньої історії боротьби УПА допомагає усвідомити глибинні причини нинішнього протистояння та поставити сьогоднішню боротьбу українців у ширший історичний контекст.
Роль національної пам’яті у формуванні стійкості суспільства неможливо переоцінити. Історія останніх бійців УПА — це не лише трагічні сторінки минулого, але й приклад незламності духу, який надихає сучасних захисників України. Тому так важливо відрізняти правду від фальсифікацій, дотримуючись принципу “без права на забуття“.
