Навчання українських військових у Польщі критикують за застарілі методи
Перебуваючи останніми днями на лінії фронту, мав нагоду поспілкуватися з кількома офіцерами, які пройшли навчання в Польщі. Їхні розповіді викликають занепокоєння щодо якості підготовки наших воїнів за кордоном. Це тим більше тривожно, адже західні програми навчання розглядаються як один із ключових елементів нашого військового потенціалу.
“Ми самі вчили поляків”, — з гіркою іронією розповідає мені командир взводу Олексій, який повернувся з навчального центру під Вроцлавом місяць тому. “Інструктори викладали нам матеріал за методичками НАТО зразка 90-х років, коли головним противником альянсу вважався Варшавський договір”.
На власні очі бачу, як на передовій ці військові намагаються адаптувати отримані знання до реальності. Проблема глибша, ніж може здатися на перший погляд — йдеться не просто про застарілі підручники, а про фундаментальний розрив між теоретичною підготовкою та реальністю сучасної війни.
Конкретні недоліки навчальних програм
Сержант Віталій, який керує артилерійським розрахунком, поділився конкретними прикладами: “Нам показували тактику ведення вогню без урахування дронів-спостерігачів. А це зараз основа сучасного бою. Польські інструктори визнавали, що наш досвід для них цінніший, ніж їхні методички для нас”.
Особливо критичною виявилася ситуація з протидією безпілотникам. Згідно з розповідями бійців, польські навчальні програми майже не включають методів боротьби з дронами — явище, яке стало визначальною характеристикою російсько-української війни.
“Відверто кажучи, нас навчали воювати в умовах конфлікту минулого століття”, — говорить лейтенант Максим. Його підрозділ проходив двотижневі курси з тактики піхотних підрозділів. “Методики побудови оборони, які нам викладали, катастрофічно не враховували реалії дронової розвідки та високоточного озброєння”.
Проблеми системного характеру
Українські офіцери підкреслюють, що проблема не в професіоналізмі польських інструкторів, а в застарілих методиках, які вони змушені використовувати. Затверджені програми навчання розраховані на підготовку військових для миротворчих операцій, а не для протистояння повномасштабному вторгненню сучасної армії.
Мої співрозмовники згадують курйозні випадки, коли українські бійці мусили самі проводити імпровізовані заняття для польських колег. “Після офіційних занять ми збиралися з інструкторами і розповідали їм, як реально працює артилерія з використанням дронів, як будується ешелонована оборона в умовах постійної повітряної розвідки”, — розповідає сержант Андрій.
Командування українських підрозділів неодноразово зверталося до польських партнерів із пропозиціями оновити навчальні програми, але бюрократичні процедури НАТО вимагають тривалого узгодження будь-яких змін у системі підготовки.
Масштаб проблеми та пошук рішень
За даними Міністерства оборони України, з початку повномасштабного вторгнення в Польщі пройшли навчання понад 10 тисяч українських військовослужбовців. І хоча загальний рівень професійної підготовки зріс, ефективність цих програм викликає серйозні питання.
Спілкуючись з військовими безпосередньо на позиціях, помічаю певний дисонанс: з одного боку, вони цінують можливість отримати натівську підготовку, з іншого — змушені фактично “перенавчатися” вже на фронті.
Показово, що Генштаб ЗСУ нещодавно розробив нові програми підготовки на основі бойового досвіду останніх двох років. Ці матеріали поступово починають використовуватися в деяких навчальних центрах країн НАТО, але процес імплементації йде повільно.
Перспективи вдосконалення
Польське військове командування, за словами моїх джерел в Міністерстві оборони, визнає необхідність оновлення програм навчання, але прив’язане до стандартизованих протоколів альянсу.
Працюючи на лінії фронту останні дні, я бачив, наскільки швидко еволюціонує сучасний бій. Тактика, яка була ефективною пів року тому, сьогодні вже може призвести до важких втрат. Саме тому адаптивність навчальних програм стає питанням не просто ефективності, а виживання.
Ця ситуація ставить перед нами складне питання: як максимально ефективно використовувати допомогу західних партнерів з підготовки наших військових, коли саме українці мають найсучасніший бойовий досвід? Можливо, варто переглянути саму концепцію такого навчання, зробивши його більш двостороннім процесом обміну знаннями.
Наприкінці моєї поїздки на фронт командир роти, який побажав залишитися анонімним, підсумував: “Ми вдячні польським партнерам за підтримку. Але нам потрібні не просто заняття за старими підручниками, а реальна адаптація навчальних програм до сучасної війни, яку ми ведемо щодня”.
