З початку повномасштабного вторгнення Росії питання гарантій безпеки для України
З початку повномасштабного вторгнення Росії питання гарантій безпеки для України залишається одним із найгостріших на міжнародній арені. За свої десять років роботи військовим кореспондентом я не бачив тематики, навколо якої було б стільки ж дипломатичних маневрів і так мало конкретики, як ці славнозвісні “гарантії”. Багато обіцянок, мало дій – це добре видно з позицій передової.
Минулого тижня мав розмову з командиром одного з підрозділів на Покровському напрямку. “Максиме, знаєш, що найбільше дратує? – запитав він. – Коли високопосадовці говорять про “надійні гарантії”, а ми тут чекаємо обіцяних боєприпасів місяцями”. Ця розмова чудово ілюструє розрив між дипломатичними заявами та фронтовою реальністю.
Після Вільнюського саміту НАТО 2023 року процес надання Україні гарантій безпеки начебто набрав обертів. США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія та інші партнери підписали двосторонні угоди про підтримку. Але практична цінність цих документів викликає серйозні запитання, особливо коли аналізуєш їхній зміст глибше.
Двосторонні угоди про безпеку
Двосторонні угоди про безпеку, які Україна уклала з партнерами, мають суттєвий недолік – вони не містять зобов’язань щодо колективної оборони за статтею 5 НАТО. Жодна з цих угод не гарантує автоматичного військового втручання у випадку нової агресії. Натомість вони передбачають консультації та подальшу підтримку, але без чітких часових рамок і обсягів.
Аналізуючи угоду зі США, підписану під час G7 в Італії, бачимо формулювання про “консультації протягом 24 годин” у випадку агресії. Але консультації – це не військова підтримка, це лише розмови. Такий підхід критично відрізняється від справжніх гарантій безпеки, які передбачають конкретні, юридично зобов’язуючі дії.
Внутрішньополітична ситуація у країнах-партнерах
Другий фактор – внутрішньополітична ситуація у країнах-партнерах. Наприклад, майбутні президентські вибори в США створюють значну непевність щодо подальшої підтримки України. Якщо адміністрація зміниться, нове керівництво може переглянути чи навіть скасувати взяті зобов’язання, оскільки угоди не ратифіковані Конгресом.
Нещодавно спілкувався з американським військовим аналітиком, який на умовах анонімності поділився: “Без ратифікації Конгресом ці угоди – просто політичні декларації, які легко скасувати підписом нового президента”. Це реальність міжнародної політики, яку українські військові добре розуміють.
Обмеження на використання західної зброї
Третя проблема – обмеження на використання західної зброї. Більшість країн-партнерів досі забороняють Україні застосовувати надану зброю для ударів по військових об’єктах на території Росії, що суттєво обмежує наші оборонні можливості. Які це “гарантії безпеки”, якщо вони передбачають боротьбу з однією зв’язаною рукою?
Командир артилерійського підрозділу на Харківському напрямку розповів мені під час останнього візиту: “Ми бачимо ворожі вогневі позиції за кілька кілометрів від кордону, але не можемо по них працювати. Це як боксувати, коли суперник має повну свободу рухів, а тобі дозволено бити лише у відповідь і тільки в певні частини тіла”.
Позиція НАТО та реальність гарантій
Особливо гостро питання гарантій постало після нещодавньої заяви генерального секретаря НАТО Марка Рютте. Він зазначив, що Альянс не розглядає питання відправки військових інструкторів в Україну, на відміну від окремих країн-членів, зокрема Франції. Це ще раз підкреслює різницю між індивідуальними ініціативами та колективними гарантіями.
У розмові з військовими експертами часто чую думку, що поточні двосторонні угоди створюють лише ілюзію безпеки. Вони важливі як політичний сигнал, але недостатні для справжнього стримування агресії. Як зазначив один з моїх співрозмовників з аналітичного центру European Council on Foreign Relations: “Росія розуміє лише мову сили та чітких зобов’язань. Все інше вона сприймає як слабкість”.
Економічний аспект гарантій безпеки
Економічний аспект гарантій безпеки також викликає сумніви. Західні партнери обіцяють фінансову підтримку, але без конкретних довгострокових зобов’язань. Фінансування часто залежить від щорічних бюджетних процесів у країнах-донорах, що створює постійну невизначеність для України.
За даними Інституту Кільського світової економіки, загальний обсяг військової допомоги Україні від партнерів з початку повномасштабного вторгнення перевищив 100 мільярдів євро. Це значна сума, але вона не замінює системних гарантій безпеки, особливо коли частина допомоги затримується через політичні процеси в країнах-донорах.
Альтернативні шляхи забезпечення безпеки
Альтернативою нинішнім слабким гарантіям могло б стати повноцінне членство України в НАТО. Проте, як показав Вільнюський саміт, Альянс все ще не готовий надати Україні чіткий план дій щодо членства, обмежуючись заявами про “незворотність шляху” та “майбутнє членство”.
Тим часом Україна розвиває власні оборонні можливості. Успіхи вітчизняного ВПК у створенні дронів, розробці систем радіоелектронної боротьби та модернізації наявної техніки вражають. Під час відвідування одного з підприємств у Дніпрі я на власні очі бачив, як інженери адаптують західні технології та створюють унікальні рішення, які ефективно працюють на фронті.
Досвідчений командир з 92-ї бригади поділився зі мною: “Найкраща гарантія безпеки – це потужна армія та сильна економіка. Все інше – дипломатичні танці”. З цим важко не погодитись, особливо коли бачиш, як наші військові щодня протистоять ворогу, часто не дочекавшись обіцяної допомоги.
Підсумки та перспективи
Питання гарантій безпеки для України залишається відкритим. Наявні двосторонні угоди – це крок уперед порівняно з Будапештським меморандумом, але вони все ще далекі від надійної системи безпеки, яка могла б ефективно стримувати російську агресію.
У підсумку, справжні гарантії безпеки для України у 2024 році залишаються у підвішеному стані. Вони існують на папері, але їхня практична цінність викликає серйозні сумніви. Доки Україна не отримає членство в НАТО або юридично зобов’язуючі багатосторонні гарантії, нам доведеться покладатися насамперед на власні сили та ситуативну підтримку партнерів.
І поки дипломати ведуть переговори про “гарантії майбутнього”, українські військові продовжують боронити країну сьогодні – часто з обмеженими ресурсами, але з необмеженою відвагою та рішучістю.
