На фронті вже десятий рік гримлять вибухи, а в кабінетах дипломатів не вщухають дискусії про майбутні гарантії безпеки для України. Працюючи на передовій з 2014 року, я бачив, як “паперові гарантії” Будапештського меморандуму перетворилися на попіл під російськими “Градами”. Питання нових безпекових гарантій — це не просто дипломатична формальність, а питання виживання нашої держави.
Будапештський меморандум 1994 року став справжнім уроком для України та світу — урок, який коштував тисяч життів і втрати територій. Коли Україна віддала третій у світі ядерний арсенал в обмін на обіцянки поважати її кордони та суверенітет, мало хто міг передбачити, наскільки порожніми виявляться ці запевнення.
Під час моєї останньої поїздки на східний фронт командир одного з підрозділів сказав фразу, яка врізалася в пам’ять: “Ми платимо кров’ю за наївність наших політиків 90-х. Більше такої помилки Україна не може дозволити собі зробити”.
Уроки Будапештського фіаско
Основна проблема Будапештського меморандуму полягала у відсутності чітких механізмів реагування на порушення його умов. Документ містив лише розпливчасті “запевнення” та “зобов’язання”, але не передбачав конкретних дій у разі агресії проти України.
У 2014 році, коли Росія анексувала Крим, а потім розпочала війну на Донбасі, світ обмежився “глибокою стурбованістю” та символічними санкціями. Я пам’ятаю той період — репортажі з Донецького аеропорту, де українські “кіборги” тримали оборону, маючи мінімальне озброєння, тоді як Росія накачувала окуповані території важкою технікою.
Як сказав мені один з ветеранів-“кіборгів” під час інтерв’ю минулого року: “Коли на тебе летить російський танковий снаряд, дипломатичні запевнення не рятують. Рятує лише протитанкова зброя, якої у нас тоді майже не було”.
Які гарантії потрібні сьогодні
Аналізуючи численні міжнародні дискусії та пропозиції експертів, можна виділити кілька ключових компонентів, які мають бути присутні у нових безпекових гарантіях для України:
1. Конкретні механізми відповіді на агресію
Найголовніше — новий документ повинен містити чіткий перелік дій, які країни-гаранти зобов’язуються здійснити у разі порушення українських кордонів. Це можуть бути автоматичні військові поставки, розгортання систем протиповітряної оборони, накладання критичних санкцій.
Працюючи на позиціях поблизу Авдіївки минулого місяця, я чув від військових одне й те саме: “Нам не потрібні співчуття, нам потрібні конкретні засоби захисту нашого неба і наших кордонів”.
2. Інтеграція до євроатлантичних структур безпеки
Членство України в НАТО залишається найнадійнішою гарантією безпеки. Під час спілкування з командирами бригад на передовій я не зустрічав жодного, хто б вважав, що для України існує інша альтернатива, ніж повноцінна інтеграція до західної системи колективної безпеки.
“Якби ми були в НАТО у 2014 році, Росія двічі подумала б перед нападом. Путін нападає лише там, де бачить слабкість чи ізоляцію”, — пояснив мені командир артилерійського підрозділу на Донеччині.
3. Військово-технічна допомога та розвиток українського ВПК
Гарантії мають включати довгострокові програми переозброєння України та розвитку її власного військово-промислового комплексу. Побувавши на кількох українських оборонних підприємствах, я бачив, як зросли їхні можливості за роки війни, але без західних технологій та інвестицій наздогнати російський ВПК майже неможливо.
4. Економічна компонента безпеки
Сильна економіка — це фундамент національної безпеки. За даними Міністерства економіки, Україна втратила близько 35% свого економічного потенціалу через війну. Нові гарантії безпеки повинні містити економічну складову: доступ до ринків, інвестиції в критичну інфраструктуру, допомогу у відбудові.
Позиції ключових міжнародних гравців
США виступають за посилення військової підтримки України, але питання членства в НАТО залишається відкритим. Згідно з даними Пентагону, американська військова допомога з 2014 року перевищила $23 млрд.
Велика Британія послідовно підтримує надання Україні надійних гарантій безпеки. Під час мого нещодавнього інтерв’ю з британським військовим аташе в Україні він підкреслив: “Ми розуміємо, що гарантії повинні мати зуби, інакше вони нічого не варті”.
Франція та Німеччина займають більш обережну позицію. Німеччина, яка має значні економічні зв’язки з Росією, довго вагалася перед наданням Україні важкого озброєння. Проте останнім часом її позиція стала жорсткішою.
Польща та країни Балтії виступають за максимально сильні гарантії безпеки для України, включно з членством в НАТО. “Безпека України — це наша безпека”, — такою була головна думка під час моїх розмов з польськими дипломатами та військовими.
Дорога від Будапешта до реальних гарантій
Шлях до надійних гарантій безпеки для України буде складним. Зустрічаючись з українськими дипломатами, які беруть участь у відповідних переговорах, я бачу, наскільки непросто переконати західних партнерів у необхідності жорстких зобов’язань.
“Ми не можемо дозволити собі ще один Будапешт. Кожне слово нового документа має бути підкріплене конкретними механізмами реалізації”, — пояснив мені високопоставлений співробітник МЗС України.
Ключовим викликом залишається різне бачення “червоних ліній” між Україною та її партнерами. Для України червона лінія вже давно перейдена — наші міста бомбардуються, цивільні гинуть, території окуповані. Для багатьох західних країн червоною лінією є пряме військове зіткнення з Росією.
Погляд з окопів
Перебуваючи на передовій, я завжди намагаюся зрозуміти, як військові сприймають дипломатичні зусилля щодо гарантій безпеки. Їхня думка часто відрізняється від кабінетних стратегій.
“Найкраща гарантія безпеки — це потужна армія і надійні союзники, які не відвернуться у важкий момент”, — сказав мені комбат однієї з бригад під Бахмутом.
Інший офіцер додав: “Ми вдячні за допомогу, але втомилися від обіцянок. Нам потрібні системи, які збивають ракети, а не папірці з підписами”.
Висновок: гарантії, підкріплені силою
Майбутні гарантії безпеки для України мають кардинально відрізнятися від Будапештського меморандуму. Вони повинні бути конкретними, юридично зобов’язуючими і підкріпленими реальною військовою та економічною підтримкою.
Як військовий кореспондент, який бачив наслідки “паперових гарантій”, я переконаний: справжня безпека України — це синергія її власної обороноздатності, членства в НАТО та ЄС, а також надійних міжнародних зобов’язань.
Україна заплатила надто високу ціну за уроки Будапешта. Ці уроки мають бути засвоєні не лише нами, але й усім цивілізованим світом, який прагне стабільності та миру в Європі.
