Фільм про війну журналістика вигорання: як війна змінює журналістів у стрічці Тетяни Симон «Надмірна чутливість»
Журналісти, які висвітлюють війну, часто залишаються невидимими для аудиторії. Ми бачимо їхні репортажі, читаємо статті, але рідко замислюємось про ціну, яку вони платять за свою роботу. Фільм Тетяни Симон «Надмірна чутливість» — це погляд за лаштунки військової журналістики, який показує психологічні зміни та професійне вигорання тих, хто щодня фіксує війну.
Документальна стрічка, яка нещодавно була представлена на кількох міжнародних кінофестивалях, розповідає історії українських фотожурналістів і кінематографістів, які з 2022 року працюють на передовій. Режисерка Тетяна Симон, яка сама має журналістський досвід, створила глибокий психологічний портрет представників медіа, змушених балансувати між професійною відстороненістю та людською емпатією.
«За камерою чи фотоапаратом стоїть жива людина, яка пропускає через себе всі жахіття війни. Ми бачимо їхні роботи, але майже нічого не знаємо про те, як ця робота впливає на них самих», — ділиться Тетяна в одному зі своїх інтерв’ю для UkrainianNews.Today.
Головні герої стрічки
Фільм структурований навколо трьох основних персонажів — фотожурналістки Марії, оператора Сергія та воєнного кореспондента Олексія. Всі вони прийшли до висвітлення війни різними шляхами, але кожен із них переживає схожі психологічні випробування.
Особливість стрічки полягає в тому, що вона показує поступову трансформацію журналістів. На початку вони зображені як професіонали, які впевнено виконують свою роботу, намагаючись дотримуватися емоційної дистанції. Але з часом ця дистанція стає все тоншою, і ми спостерігаємо, як крізь професійну оболонку проступає людська вразливість.
Надмірна чутливість як діагноз
«Надмірна чутливість» — це не тільки назва фільму, але й діагноз, який ставить режисерка сучасній військовій журналістиці. Симон показує, що постійне перебування в епіцентрі травматичних подій призводить до специфічного стану — журналісти стають надчутливими до чужого болю, одночасно намагаючись захиститися від нього через професійну відстороненість.
Один із найсильніших епізодів фільму — сцена, де фотожурналістка Марія переглядає свої роботи за останні місяці і раптом зупиняється, не в змозі продовжити. «Я більше не можу дивитися на власні фотографії. Це як заново переживати кожен момент», — каже вона, і в цих словах концентрується вся суть психологічного вигорання.
Психологічні аспекти роботи військових журналістів
Експерти з психології, які коментують фільм, відзначають, що робота військових журналістів пов’язана з високим ризиком розвитку ПТСР — посттравматичного стресового розладу. «Вони переживають подвійну травму: як свідки та як професіонали, які мусять обробляти і передавати ці травматичні події аудиторії», — пояснює психологиня Ірина Вербицька, яка спеціалізується на роботі з медіапрацівниками.
Окремий розділ фільму присвячений механізмам психологічного захисту, які розвивають журналісти. Хтось занурюється в роботу ще глибше, хтось вдається до чорного гумору, а дехто, як оператор Сергій, створює свої особисті ритуали: «Я ніколи не знімаю без свого талісмана. І завжди починаю з певної послідовності дій. Це ніби відмежовує мене від реальності».
Шляхи подолання вигорання
Тетяна Симон не обмежується лише констатацією проблеми вигорання. У фільмі показані також спроби журналістів впоратися з цим станом: групові терапевтичні сесії, індивідуальні консультації з психологами, взаємна підтримка в професійній спільноті.
«У нас досі не прийнято говорити про психологічні проблеми. Тим більше в середовищі, де цінується стійкість і холоднокровність. Але мовчання лише поглиблює травму», — говорить один із учасників терапевтичної групи для журналістів.
Етичні дилеми військової журналістики
Фільм також порушує етичні дилеми військової журналістики. Де межа між професійним обов’язком і людяністю? Чи має право журналіст втрутитися в ситуацію, яку він знімає? Як зберегти повагу до героїв своїх матеріалів і одночасно показати правду війни?
«Кожен день я питаю себе: чи маю я право знімати чуже горе? І щоразу відповідь одна: якщо я не покажу це, світ ніколи не дізнається про те, що тут відбувається», — ділиться воєнний кореспондент Олексій.
Зміна сприйняття реальності
Особливу увагу Симон приділяє темі зміни сприйняття реальності. Журналісти, які постійно документують війну, починають по-іншому бачити звичайне мирне життя. «Коли я приїжджаю додому, мені здається, що я потрапляю в паралельний світ. Там люди сміються, ходять у кафе, хвилюються через дрібниці. А я все ще там, серед руїн і болю», — розповідає одна з героїнь.
Технічні аспекти фільму
Технічна сторона фільму також заслуговує на увагу. Симон використовує контрастний монтаж, зіставляючи кадри професійних зйомок героїв із їхнім повсякденним життям. Це підкреслює роздвоєність, з якою живуть військові журналісти — між травматичною реальністю, яку вони фіксують, і спробами зберегти нормальне життя.
Музичний супровід, створений українським композитором Антоном Байбаковим, додає фільму особливої емоційної глибини. Мінімалістичні фортепіанні композиції підкреслюють внутрішній стан героїв краще за будь-які слова.
Значення стрічки
«Надмірна чутливість» — це не просто фільм про війну та журналістику. Це історія про людей, які щодня роблять вибір між професійним обов’язком і власним психологічним здоров’ям. Це розповідь про тих, хто документує історію нашої країни, залишаючись невидимим для широкої аудиторії.
Після кінофестивального туру стрічка готується до українського прокату та планується до показу на кількох телеканалах. Крім того, команда фільму розробляє освітню програму для журналістів і студентів медійних спеціальностей, присвячену профілактиці професійного вигорання та психологічної травми.
Тетяна Симон сподівається, що її фільм не лише привертає увагу до проблеми психологічного вигорання журналістів, але й допомагає самим представникам медіа усвідомити важливість психологічної підтримки. «Визнати свою вразливість — не слабкість, а сила. Війна змінює всіх, і журналісти не виняток. Але усвідомлення цих змін — перший крок до зцілення», — підсумовує режисерка.
«Надмірна чутливість» — це важливий внесок у розуміння прихованої сторони військової журналістики та нагадування про те, що за кожним репортажем, за кожною фотографією стоїть людина, яка потребує нашої уваги та підтримки не менше, ніж її герої.
