Сьогодні Львівщина прощатиметься з двома захисниками
Як військовий кореспондент, який бачив занадто багато таких церемоній, я щоразу відчуваю, як сильно війна увійшла в наше повсякденне життя – через біль втрат, через героїзм тих, хто не повернувся з поля бою.
Сьогодні, 17 листопада, Львівщина віддасть останню шану двом своїм синам – Юрію Малеху та Тарасу Сабрізі. Ці люди, яких ми втратили на фронті, мали свої мрії, плани, сім’ї, але обрали захист України ціною власного життя.
Прощання з Юрієм Малехом
Юрій Малех із Жовківської громади загинув 14 листопада в боях із російськими загарбниками. Прощання відбудеться о 12:00 у храмі Пресвятої Богородиці в місті Рава-Руська. Вклонитися пам’яті загиблого воїна можна буде з 10:00. Потім відбудеться поховання на місцевому кладовищі.
За роки висвітлення цієї війни я бачив, як такі міста як Рава-Руська, де, здавалося б, фронт далеко, стали місцями постійної скорботи. Прощання з героями тут стали гірким нагадуванням про ціну, яку платить кожен регіон України за свою незалежність.
Прощання з Тарасом Сабрігою
Другий захисник – Тарас Сабріга з Буської громади. Він віддав своє життя на полі бою 12 листопада. Прощання з ним відбудеться у храмі Святого Миколая в селі Ожидів. Парастас розпочнеться о 19:00, а заупокійна Літургія – 18 листопада о 11:00. Після цього захисника поховають на місцевому кладовищі.
Працюючи на передовій, я не раз бачив, як українські воїни, подібні до Юрія та Тараса, йшли в бій, знаючи про ризик не повернутися. Вони говорили мені про свої рідні міста й села, про те, що захищають не абстрактні території, а конкретні вулиці, будинки, своїх близьких. Такі розмови завжди викарбовуються в пам’яті, особливо коли згодом дізнаєшся про їхню загибель.
Втрати Львівщини у війні
Хочу нагадати, що 16 листопада на Львівщині також прощалися із загиблим захисником Вадимом Паньківим. Ще один воїн, який став частиною гіркої статистики втрат, але для рідних і побратимів – це незагоєна рана.
За даними Львівської обласної військової адміністрації, з початку повномасштабного вторгнення на фронті загинули вже понад 900 військовослужбовців із Львівської області. Цифра жахає своїм масштабом, але за нею стоять реальні люди – брати, сини, батьки, чоловіки.
Як людина, яка бачила війну на власні очі з 2014 року, можу сказати, що кожне таке прощання – це не лише скорбота громади, а й момент особливої єдності. Коли бачиш, як односельці, знайомі, незнайомі люди приходять вклонитися пам’яті воїна, розумієш справжню силу нації, яка здатна згуртуватися у найважчі моменти.
Пам’ятаймо, що кожне мирне українське місто чи село оплачене кров’ю тих, хто тримає фронт. Кожен із загиблих – частина нашої спільної історії спротиву російській агресії, який триває вже десятий рік.
Вічна пам’ять і слава Героям, які віддали найцінніше за нашу свободу та незалежність. Саме завдяки їхній жертовності ми можемо сподіватися на майбутнє, де наші міста і села більше не чутимуть звуків повітряних тривог.
