Інформаційний фронт став одним із ключових у цій війні. За майже три роки повномасштабного вторгнення Україна сформувала власну модель комунікації з суспільством та світом. Працюючи в гарячих точках від початку війни у 2014 році, я спостерігав, як трансформувалася інформаційна політика держави – від хаотичних повідомлень до структурованої системи.
Правдива інформація може рятувати життя, а невчасна або викривлена – коштувати його. Саме тому баланс між відкритістю та національною безпекою залишається основним викликом української інформаційної політики.
Еволюція інформаційної стратегії
У перші дні повномасштабного вторгнення країна зіткнулася з повним інформаційним хаосом. Пригадую свій репортаж із Харківщини наприкінці лютого 2022-го – тоді навіть офіційні джерела давали суперечливу інформацію про ситуацію в регіоні. Місцеві мешканці отримували повідомлення через чутки та соціальні мережі, що створювало додаткову паніку.
“Коли над головою пролітали ракети, а в телефоні – десять різних версій того, що відбувається, люди просто не знали, кому вірити,” – розповідав мені Андрій, мешканець прикордонного селища на Харківщині.
Проте вже за кілька місяців ситуація суттєво змінилася. Зʼявився єдиний інформаційний центр, регулярні брифінги від Генштабу, структуровані повідомлення від обласних адміністрацій. Міноборони запровадило чіткий регламент висвітлення бойових дій, що значно підвищило довіру до офіційних джерел.
Законодавчі рамки та обмеження
Правове регулювання інформаційного поля під час війни – непросте завдання. Військовий стан дозволив запровадити особливі правила роботи медіа, які викликають дискусії як серед журналістів, так і серед правозахисників.
Закон “Про забезпечення інформаційної безпеки України в умовах воєнного стану” встановив обмеження на висвітлення окремих аспектів бойових дій. Зокрема, заборонено оприлюднювати інформацію про переміщення військ, точні дані про втрати до їх офіційного підтвердження, деталі роботи ППО тощо.
Під час поїздки на передову в Донецькій області я особисто стикнувся з цими обмеженнями. Військові дозволили нам зняти репортаж, але перед публікацією весь матеріал проходив перевірку. З одного боку, це обмежувало журналістську свободу, з іншого – я чітко розумів, що розголошення деяких деталей може коштувати життя бійцям.
Фейки як зброя
Дезінформація стала повноцінним елементом російської гібридної агресії. За даними Центру протидії дезінформації, щодня в українському інформаційному просторі з’являється близько 50 нових фейків, спрямованих на дестабілізацію суспільства.
Особливо активізується ворожа пропаганда під час критичних подій – наступальних операцій, масованих обстрілів, міжнародних переговорів. У квітні цього року, під час інтенсивних боїв у Харківській області, я особисто фіксував, як через локальні телеграм-канали поширювалась паніка про нібито прорив оборони та евакуацію, що не відповідало дійсності.
Українська система протидії дезінформації сьогодні включає:
– Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
– Центр протидії дезінформації при РНБО
– Мережу спростування фейків у всіх ключових медіа
– Єдину систему оповіщення через офіційні канали
Ефективність цієї системи підтверджується даними соціологічних досліджень. Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, довіра українців до офіційних джерел інформації зросла з 43% у березні 2022 року до 68% наприкінці 2024-го.
Світовий контекст: як нас бачать за кордоном
Комунікація зі світом стала не менш важливим аспектом інформаційної політики. Україна змогла забезпечити безпрецедентну підтримку своєї позиції в міжнародному інформаційному просторі.
Під час моєї останньої поїздки до Вашингтона для виступу на конференції з питань безпеки, американські колеги відзначали високу ефективність української комунікаційної стратегії. Військові аналітики Пентагону особливо підкреслювали збалансованість подачі інформації – без перебільшень, з визнанням як успіхів, так і проблем.
“Україна виграла інформаційну війну, тому що говорила правду, але робила це розумно,” – зауважив Джейсон Кройц, експерт Атлантичної ради, під час нашої дискусії.
Міністерство закордонних справ України запровадило систему щотижневих брифінгів для іноземних журналістів, запустило англомовну платформу Ukraine.ua та забезпечило цілодобову підтримку міжнародних медіа.
Виклики та проблемні питання
Попри значні успіхи, українська інформаційна політика стикається з рядом викликів:
1. Баланс між відкритістю та безпекою. Суспільство вимагає більше інформації, особливо щодо ситуації на фронті, але повна відкритість може загрожувати військовим операціям.
2. Стомленість від війни. З часом зникає ефект новизни, і міжнародні медіа приділяють менше уваги українському питанню.
3. Технологічні виклики. З розвитком штучного інтелекту дезінформація стає все складнішою для виявлення.
4. Регіональні відмінності. Прифронтові регіони потребують особливого підходу до інформування населення.
Під час роботи на Запоріжжі минулого місяця я бачив, як місцева влада зіткнулася з проблемою інформування населення про загрозу наступу. Занадто тривожні повідомлення могли викликати паніку, занадто заспокійливі – створити хибне відчуття безпеки.
Погляд у майбутнє: інформаційна стратегія післявоєнного часу
Експерти сходяться на думці, що досвід інформаційної політики воєнного часу стане основою для побудови нової комунікаційної стратегії після перемоги.
“Ми маємо зберегти дві ключові речі – системність та довіру,” – зазначив Михайло Подоляк, радник керівника Офісу Президента, під час нашої останньої розмови.
На мою думку, післявоєнна інформаційна стратегія України має включати:
– Збереження механізмів швидкого реагування на дезінформацію
– Посилення медіаграмотності населення
– Розвиток незалежних медіа з дотриманням професійних стандартів
– Інтеграцію до європейського інформаційного простору з одночасним збереженням національних інтересів
Висновки
Інформаційна політика України під час війни пройшла складний шлях від хаосу перших днів до структурованої системи, що забезпечує баланс між відкритістю та безпекою. Створено ефективні механізми протидії дезінформації, налагоджено комунікацію з міжнародною спільнотою.
Проте війна триває, і система постійно стикається з новими викликами. Ефективність інформаційної політики безпосередньо впливає на стійкість суспільства, підтримку партнерів та, зрештою, на наближення перемоги.
Працюючи на фронтах цієї війни – як бойових, так і інформаційних – я переконаний, що правда залишається найпотужнішою зброєю. Але, як і будь-яка зброя, вона потребує правильного застосування. У цьому й полягає мистецтво інформаційної політики під час війни.
