Питання створення в Україні університетів світового рівня останніми роками набуває все більшої актуальності. Особливо зараз, коли наша держава перебуває на порозі масштабної відбудови та трансформації. Чи можливо в українських реаліях збудувати освітні інституції, які стануть в один ряд із Гарвардом і Стенфордом? Відповідь на це запитання значно складніша, ніж здається на перший погляд.
За десять років роботи в культурній та освітній журналістиці я спостерігала різні спроби реформування вищої освіти в Україні. Більшість із них, на жаль, мали фрагментарний характер і не призводили до системних змін. Сьогодні, коли держава переосмислює багато сфер суспільного життя, з’являється унікальний шанс закласти фундамент для справді потужних освітніх центрів.
Університети рівня Гарварду чи Стенфорду – це не просто навчальні заклади. Це потужні дослідницькі центри, які формують науковий, економічний та культурний ландшафт своїх країн. Такі інституції будуються десятиліттями, а то й століттями, і вимагають не лише значних фінансових вливань, але й створення особливої академічної культури та екосистеми.
Що робить світові університети успішними?
Аналізуючи досвід провідних світових університетів, можна виділити кілька ключових факторів їхнього успіху. Перш за все, це академічна свобода та автономія. Гарвардський університет, заснований ще у 1636 році, розвивався як незалежна інституція, де цінувалась свобода думки та наукового пошуку. Стенфорд, заснований значно пізніше – у 1885 році, – від початку мав тісні зв’язки з бізнесом і промисловістю, що зрештою привело до формування знаменитої Кремнієвої долини.
Другий важливий аспект – диверсифіковане фінансування. Ендавменти (цільові фонди) Гарварду та Стенфорду становлять десятки мільярдів доларів. Ці кошти надходять від випускників, приватних компаній, благодійних організацій. За даними Міністерства освіти і науки України, більшість наших вишів на 70-90% залежать від державного фінансування, що суттєво обмежує їхні можливості для розвитку.
Третій фактор – інтернаціоналізація та відкритість. Світові університети активно залучають іноземних викладачів та студентів, створюють міжнародні дослідницькі консорціуми. Це формує культурне різноманіття і сприяє обміну ідеями та інноваціями.
Українські реалії та перспективи
В умовах війни розвиток освіти може здаватися другорядним завданням. Однак саме зараз закладаються основи майбутнього відновлення країни. Як показує досвід багатьох країн, що пережили конфлікти, інвестиції в освіту та науку стають каталізаторами економічного зростання.
Наразі в Україні діють понад 280 вищих навчальних закладів – це надмірна кількість, яка призводить до розпорошення ресурсів та зниження якості освіти. Для створення університетів світового рівня необхідна концентрація інтелектуального та фінансового потенціалу. За оцінками експертів Світового банку, для виведення одного університету на рівень провідних світових закладів потрібно щонайменше 10-15 років системної роботи та інвестицій у розмірі сотень мільйонів доларів.
“Неможливо побудувати Гарвард за рік чи навіть п’ять”, – зауважив під час недавньої освітньої конференції президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень. “Це результат тривалого розвитку академічної культури, наукових шкіл та традицій.”
Шляхи трансформації
На моє переконання, розвиток українських університетів світового рівня має відбуватися за кількома напрямами:
1. Консолідація ресурсів та створення потужних наукових хабів. Замість розпорошення коштів на сотні закладів варто зосередитися на підтримці 5-10 флагманських університетів, які матимуть потенціал для прориву.
2. Автономія університетів. Закон “Про вищу освіту” 2014 року заклав основи автономії українських вишів, але на практиці вони все ще значною мірою залежать від державного регулювання. Необхідне подальше розширення академічної, фінансової та організаційної самостійності.
3. Розвиток партнерства з бізнесом та промисловістю. Український бізнес поки недостатньо залучений до фінансування та формування освітніх програм. Створення спільних дослідницьких центрів, лабораторій, стартап-інкубаторів може стати важливим кроком до побудови української версії Кремнієвої долини.
4. Інтернаціоналізація та включення у глобальні наукові мережі. Війна парадоксальним чином відкрила нові можливості для міжнародної співпраці. Українські університети отримали безпрецедентну підтримку від західних партнерів – від спільних програм обміну до участі в дослідницьких консорціумах.
5. Формування культури благодійності та меценатства в освіті. В Україні поки відсутня традиція створення ендавментів та систематичної підтримки альма-матер випускниками. Однак досвід таких закладів як Києво-Могилянська академія чи Український католицький університет показує, що українці готові підтримувати якісну освіту.
Успішні кейси та ініціативи
Попри всі складнощі, в українському освітньому ландшафті вже є кілька успішних ініціатив, які можуть стати основою для розвитку потужних університетів:
Український католицький університет у Львові демонструє, як можна створити якісну освітню інституцію навіть в умовах обмежених ресурсів. УКУ має диверсифіковану модель фінансування, залучає міжнародних викладачів та експертів, розвиває сучасні освітні програми. Університет створив один із перших в Україні ендавментів, який забезпечує стабільний розвиток закладу.
Програма “Держава у смартфоні” та розвиток ІТ-освіти дали поштовх до створення інноваційних освітніх проєктів на перетині технологій та традиційних дисциплін. Нещодавно започаткований Президентський університет має амбіції стати українською відповіддю на виклики цифрової епохи.
Проєкт “Відновлення України” (U-Recover), ініційований спільно з Європейським Союзом, передбачає значні інвестиції в освітню інфраструктуру та дослідження, пов’язані з повоєнною відбудовою. Це створює унікальне вікно можливостей для переосмислення ролі університетів у розвитку регіонів та галузей.
Виклики та перестороги
Варто зауважити, що простого копіювання західних моделей недостатньо для створення університетів світового рівня. Україна має свої унікальні виклики та можливості, які потрібно враховувати.
По-перше, демографічна криза та міграція. Кількість абітурієнтів в Україні щороку зменшується, а війна спричинила виїзд мільйонів українців за кордон. Це створює додаткові виклики для розвитку університетів.
По-друге, корупційні ризики. На жаль, українська вища освіта все ще страждає від корупції, плагіату, непотизму. Без вирішення цих системних проблем неможливо побудувати інституції світового рівня.
По-третє, інерція мислення. Значна частина академічної спільноти чинить опір змінам, чіпляючись за застарілі підходи та практики. Потрібне оновлення не лише інфраструктури, але й ментальних моделей.
Погляд у майбутнє
Я глибоко переконана, що Україна має потенціал створити університети, які у перспективі 15-20 років зможуть конкурувати зі світовими лідерами в окремих галузях. Звісно, говорити про повноцінні аналоги Гарварду чи Стенфорду передчасно – ці інституції розвивалися в унікальних історичних та економічних умовах протягом багатьох десятиліть.
Однак ми маємо всі можливості сформувати власну модель університету світового класу, яка враховуватиме українську специфіку та відповідатиме на глобальні виклики. Після перемоги Україна отримає шанс на безпрецедентний розвиток, і якісна освіта та наука стануть фундаментом для цього прориву.
Як сказав відомий український освітній експерт Сергій Квіт: “Університет світового рівня – це не лише інфраструктура чи фінансування, це передусім спільнота людей, об’єднаних спільними цінностями та баченням майбутнього”. Саме такі спільноти ми повинні плекати вже сьогодні, незважаючи на всі труднощі воєнного часу.
