Загибель військового фотографа Гузенка на фронті
Знову гірка втрата для України. На фронті загинув Дмитро Гузенко, військовий фотограф, чиї кадри допомагали світу бачити правду про цю війну. Його історія – це історія людини, яка обрала документувати реальність війни зсередини, ризикуючи власним життям щодня.
Дмитра не стало вчора під час виконання бойового завдання на одній з найгарячіших ділянок східного фронту. За попередніми даними, група, в якій був фотограф, потрапила під масований артилерійський обстріл. Медики боролися за його життя, але поранення виявилися несумісними з життям.
Я знав Дмитра особисто – ми перетиналися в Бахмутському напрямку минулого літа. Він був одним із тих рідкісних людей, які поєднували в собі військовий вишкіл та мистецьке бачення. Завжди з камерою напоготові, в бронежилеті і з автоматом, він міг годинами чекати “той самий кадр”, який потім облітав світові медіа.
“Військова фотографія – це не про красиві знімки, це про правду,” – казав він мені під час одного з наших перекурів на позиції неподалік від Часового Яру. “Кожен кадр має показувати те, що відбувається насправді, без прикрас і фільтрів.”
Життя та творчість
Гузенку було лише 30 років. До війни він працював фотографом у декількох українських виданнях, спеціалізуючись на репортажній зйомці. З перших днів повномасштабного вторгнення він вступив до лав ЗСУ, де продовжував займатися фотографією вже як військовий документаліст.
Його роботи вирізнялися особливим почерком – вмінням передати людські емоції крізь пил і вогонь війни. На його знімках солдати постають не просто військовими, а людьми з власними історіями, страхами, сподіваннями. Можливо, саме тому його фотографії публікувалися в таких виданнях як The Guardian, The Washington Post та Der Spiegel.
Спогади побратимів
Командування підрозділу, де служив Дмитро, відзначає його не лише як талановитого фотографа, але й як відважного бійця. “Він ніколи не ховався за спинами побратимів. Часто йшов попереду, документуючи найгарячіші моменти бою,” – розповідає командир з позивним “Яструб”.
Побратими згадують, що Дмитро мріяв після війни створити масштабну фотовиставку, яка б показала світові не лише жахи російської агресії, але й незламність українського духу. Він зберігав тисячі фотографій, ретельно каталогізуючи їх за місцями та датами, щоб колись вони стали живим свідченням цього історичного періоду.
Особливо болісно сприйняла новину професійна спільнота військових кореспондентів і фотографів. “Дмитро був мостом між військовими та суспільством. Він говорив мовою візуальних образів, яка не потребує перекладу,” – коментує ситуацію голова Національної спілки фотохудожників України Едуард Странадко.
Останні роботи
За словами товаришів, Гузенко відправив свій останній фоторепортаж буквально за кілька годин до загибелі. На цих знімках – українські військові під час боїв за одне з ключових селищ на Донеччині. Ці фотографії стануть частиною його спадщини та військової історії України.
Міністерство оборони України висловило глибокі співчуття рідним та близьким загиблого. Також повідомляється, що Гузенка посмертно представлять до державної нагороди.
Пам’ятаю, як під час нашої останньої зустрічі Дмитро сказав: “Колись історики будуть вивчати цю війну за моїми фотографіями. Тому я маю бути там, де все відбувається”. І він був. До останнього подиху.
У Дмитра залишилися батьки та молодша сестра. Про дату та місце прощання з фотографом буде повідомлено додатково.
Ця війна забирає найкращих. Людей, які не просто воюють, але й фіксують історію для прийдешніх поколінь. Дмитро Гузенко був одним із них – воїном зі зброєю та камерою, який до останнього виконував свою подвійну місію.
Вічна пам’ять Герою.
