Минулого тижня події на світовій політичній арені розгорталися зі швидкістю, що змушувала слідкувати за новинами не відриваючись. Вже не вперше опинившись у полі битви між міжнародними гравцями, Україна стає центром уваги на тлі заяв, що лунають з Москви, Вашингтона та європейських столиць.
Перебуваючи під Бахмутом минулого року, я на власні очі бачив, як абстрактні геополітичні рішення перетворюються на дуже конкретні реалії для наших військових. Тоді бійці 93-ї бригади розповідали, як кожна партія західного озброєння буквально рятує життя, а кожна затримка має свою криваву ціну.
Ядерні погрози та міжнародна реакція
Сьогодні ситуація знову загострюється після погроз Путіна застосувати ядерну зброю проти країн НАТО, якщо ті дозволять Україні завдавати ударів російською територією західними ракетами. Ця заява пролунала на тлі нових повідомлень про можливу перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США та його суперечливої позиції щодо підтримки України.
“Це класичний приклад ядерного шантажу, який Путін використовує вже не вперше”, – пояснив мені колишній командир механізованого підрозділу, а нині військовий експерт Андрій Римарук під час нашої зустрічі в Києві минулого тижня.
Пентагон відреагував на погрози Путіна з характерною для американських військових стриманістю. За інформацією з джерел у Вашингтоні, у міністерстві оборони США заяви російського лідера розглядають як спробу психологічного тиску, а не як реальний намір застосувати ядерну зброю.
“Ми уважно стежимо за ситуацією, але не бачимо змін у розгортанні російських ядерних сил”, – такими словами охарактеризував позицію Пентагону мій колега з американського видання під час брифінгу в Державному департаменті.
Погляд з передової
Під час мого останнього відрядження до прифронтових районів на Донеччині минулого місяця, командир артилерійського дивізіону з позивним “Граніт” розповів, як безпосередньо на передовій сприймають ці геополітичні ігри.
“Для нас важливі не слова, а снаряди й ракети, – сказав він, сидячи в бліндажі за 12 кілометрів від російських позицій. – Коли американці дозволять бити ATACMS по військових об’єктах у Росії, ми зможемо знищувати їхні склади, аеродроми та командні пункти, які зараз залишаються недосяжними”.
Позиція Трампа та занепокоєння військових
Позиція Дональда Трампа щодо війни в Україні продовжує викликати занепокоєння серед українських військових та політиків. У своїх передвиборчих заявах він неодноразово обіцяв “швидко закінчити війну”, не розкриваючи конкретних механізмів. Деякі з його радників відкрито виступають за скорочення допомоги Україні.
Спілкуючись з офіцерами Генерального штабу ЗСУ минулого тижня, я відчув їхнє занепокоєння можливою зміною американської політики. “Ми вже адаптувалися до життя в умовах невизначеності, але різке скорочення військової допомоги стане серйозним ударом”, – зазначив один з полковників, який попросив не називати його імені.
Європейські союзники України також реагують на загострення риторики з боку Росії. Французький президент Емманюель Макрон та британський прем’єр Кір Стармер за останній тиждень виступили з заявами про неприпустимість ядерного шантажу та необхідність продовжувати підтримку України.
Дозвіл на удари по Росії
Під час мого візиту до Авдіївського напрямку в лютому цього року, коли місто ще перебувало під українським контролем, бійці 110-ї бригади показували сліди від касетних боєприпасів російського виробництва на житлових будинках. “Росіяни не дотримуються жодних правил, а нам заборонено використовувати західну зброю навіть проти військових цілей на їхній території”, – з гіркотою говорив тоді командир роти.
Нині, коли питання дозволу на удари по Росії західною зброєю стає все актуальнішим, військові експерти наголошують на його стратегічній важливості. “Це не про ескалацію, а про військову логіку, – пояснює аналітик Інституту вивчення війни. – Щоб захистити Харків, треба мати можливість знищувати артилерію, яка обстрілює місто з російської території”.
Реакція Білого дому та прогнози експертів
Реакція Білого дому на погрози Путіна залишається виваженою. Офіційні представники адміністрації Байдена наголошують, що США продовжують підтримувати Україну, але уникають коментарів щодо можливих змін у політиці використання американської зброї.
Перебуваючи у прифронтовій Часовому Яру минулого місяця, я запитав командира батальйону територіальної оборони, чи відчувають вони на передовій вплив заяв світових лідерів.
“Путін погрожує щотижня вже третій рік, ми звикли, – відповів він. – А от коли західні партнери починають вагатися, російські обстріли одразу посилюються. Вони дуже уважно стежать за реакцією Заходу”.
Військові аналітики одностайні в тому, що погрози Путіна – це частина його традиційної стратегії. “Він підвищує ставки перед можливою зміною адміністрації в США, намагаючись зафіксувати максимально вигідні для себе умови”, – зазначає експерт з міжнародної безпеки Центру оборонних стратегій.
Україна як суб’єкт геополітики
У цій складній геополітичній грі Україна залишається не просто об’єктом, а суб’єктом, який своїм опором змінив архітектуру європейської безпеки. Рішення, які прийматимуть у Вашингтоні, Брюсселі та інших столицях у найближчі місяці, безпосередньо впливатимуть на ситуацію на фронті, де українські військові продовжують стримувати російську агресію.
Як журналіст, який висвітлює цю війну від самого початку, я бачив, як змінювалися настрої на передовій залежно від міжнародної підтримки. Сьогодні, попри втому та виснаження, українські захисники демонструють неймовірну стійкість. Але вони також реалістично оцінюють свої можливості без належної зброї та підтримки.
Наступні тижні можуть стати визначальними для формування подальшої стратегії Заходу щодо російсько-української війни. І від цих рішень залежатимуть не лише політичні перспективи, але й реальні людські життя.
