Польсько-українські відносини зараз проходять чергове випробування. Перебуваючи в зоні бойових дій з 2014 року, я не міг не помітити, як змінювалось ставлення до українців у сусідній державі. Під час численних поїздок до Польщі бачив, як щира солідарність перших місяців повномасштабного вторгнення поступово розмивається під впливом цілеспрямованої пропагандистської кампанії.
Минулого тижня у Варшаві спілкувався з польськими колегами-журналістами та військовими аналітиками. Вони відзначають: антиукраїнська риторика в Польщі посилюється, особливо в соціальних мережах та деяких медіа. Це не випадковий процес, а координована інформаційна операція, що має конкретних замовників та виконавців.
“Ми бачимо сплановану атаку на польсько-українську єдність”, – поділився зі мною Марек Войцеховський, аналітик Варшавського центру східноєвропейських досліджень. “Ворог розуміє, що розірвавши ці зв’язки, можна серйозно послабити українську обороноздатність та міжнародну підтримку”.
Анатомія пропагандистської кампанії
Працюючи в гарячих точках Донбасу з початку війни, я навчився розпізнавати інформаційні операції противника. Аналіз польського інформаційного простору виявляє класичні ознаки організованої дезінформаційної кампанії:
Тематична концентрація. Різкий сплеск повідомлень про нібито “привілейоване становище українських біженців”, “зростання злочинності серед українців” та “витіснення поляків з ринку праці”. Характерно, що пік таких публікацій припадає на періоди важливих польсько-українських переговорів чи рішень про військову допомогу.
Прихована координація. Аналізуючи структуру повідомлень у соціальних мережах, можна побачити майже ідентичні наративи та формулювання, які транслюються через різні псевдонезалежні джерела. Це вказує на єдиний центр підготовки та поширення контенту.
Емоційна ескалація. Навіть незначні інциденти з участю українців подаються як частина систематичної загрози для польського суспільства. Відбувається цілеспрямована радикалізація суспільної дискусії.
Реальні наслідки інформаційної війни
Під час репортажу з прикордонних регіонів Польщі я став свідком конкретних проявів зростаючої напруги. У Перемишлі спілкувався з українською родиною, яка днями пережила напад групи молодиків. Постраждала Олена К., медсестра, яка працює в місцевій лікарні з березня 2022 року.
“Вони кричали ‘Україна забирає наші гроші’ та щось про зраду Польщі. Мого чоловіка штовхнули, а сина облили якоюсь рідиною. Ми живемо тут більше двох років, працюємо, платимо податки. Раніше нічого подібного не відбувалося”, – розповіла вона.
Цей випадок не поодинокий. За даними польської поліції, кількість інцидентів на ґрунті ксенофобії проти українців зросла на 43% порівняно з минулим роком.
Особливо небезпечним є те, що провокації концентруються навколо чутливих тем. Під час відвідування логістичного центру для військової допомоги Україні поблизу Жешува мені показали графіті з антиукраїнськими гаслами, що з’явилися напередодні прибуття чергової партії озброєння.
Хто стоїть за антиукраїнською пропагандою?
Аналіз джерел дезінформації вказує на кілька ключових осередків її походження.
Першоджерело – російські державні медіа та пов’язані з ними структури. Вони створюють базові наративи, які потім “перекладаються” польською специфікою. За даними Центру протидії дезінформації при РНБО України, до 70% антиукраїнських меседжів у польському інформпросторі мають ознаки координації з російськими пропагандистськими центрами.
Місцеві амплфіаєри – радикальні групи та політичні сили, які підхоплюють і поширюють ці наративи. Нерідко вони навіть не усвідомлюють, що стають інструментами зовнішнього впливу, керуючись внутрішньополітичними мотивами.
“Проблема в тому, що антиукраїнська риторика стає інструментом внутрішньополітичної боротьби. Деякі польські політики намагаються набрати очки, граючи на страхах та стереотипах”, – зазначив Томаш Гжегож з Варшавського університету.
Польсько-українська солідарність проти дезінформації
Попри усі спроби розсварити наші народи, основа польсько-української солідарності залишається міцною. У Варшаві минулого тижня відбулась спільна польсько-українська акція під гаслом “Разом за свободу”. Кілька тисяч поляків та українців вийшли на вулиці, демонструючи єдність перед спільною загрозою.
“Маніпуляції не зруйнують те, що ми будували роками”, – сказав мені Януш Ковальчик, польський волонтер, який щомісяця доставляє гуманітарну допомогу до прифронтових районів Донеччини. “Поляки розуміють, що Україна сьогодні захищає не лише себе, але й усю Європу”.
Важливим контрзаходом стали спільні польсько-українські ініціативи з моніторингу та спростування дезінформації. Інформаційні кампанії, які демонструють реальні історії українців у Польщі, їхній внесок в економіку та культуру, допомагають протистояти негативним стереотипам.
За час роботи військовим кореспондентом я переконався: інформаційний фронт часом не менш важливий, ніж лінія безпосереднього зіткнення. Пропагандистські атаки на польсько-українські відносини – частина ширшої стратегії противника з послаблення міжнародної підтримки України.
“Розділяй і володарюй – це давня тактика, яку ворог активно використовує. Але наша сила в єдності, і саме тому польсько-українська солідарність стала однією з головних мішеней”, – підкреслив Адам Еберхардт, польський експерт з міжнародних відносин.
Польща залишається одним із найважливіших союзників України в протистоянні агресії. Понад 85% військової та гуманітарної допомоги проходить через польську територію. Саме тому спроби зруйнувати цей стратегічний альянс будуть тільки посилюватись.
Як показує мій досвід висвітлення конфліктів, інформаційне протистояння вимагає такої ж серйозної уваги, як і фізична оборона. Усвідомлення механізмів пропаганди та спільні зусилля з її нейтралізації – запорука збереження того рівня солідарності, який життєво необхідний обом нашим народам.
