Газові переговори Росії та Китаю
Перебуваючи минулого тижня на передовій поблизу Часового Яру, я став свідком того, як наші бійці обговорювали не лише тактичну обстановку, а й геополітичні новини. Особливо їх зацікавила інформація про відносини між Росією та Китаєм – ключовими гравцями, чия співпраця безпосередньо впливає на перебіг війни в Україні. І ось що важливо: переговори між Путіним і Сі Цзіньпіном щодо нових газових контрактів зайшли в глухий кут.
Під час нещодавнього візиту Путіна до Пекіна лідери двох держав не змогли дійти згоди щодо ціни на російський газ, який має постачатися до Китаю через газопровід «Сила Сибіру-2». Ця новина має значно ширший контекст, ніж просто комерційна суперечка.
Енергетика як інструмент політичного впливу
З власного досвіду висвітлення економічних аспектів війни можу сказати: енергетичні ресурси для Росії – це не просто товар, а інструмент політичного впливу та джерело фінансування військової машини. Після введення західних санкцій Москва відчайдушно намагається переорієнтувати свої енергетичні потоки на схід, проте натикається на прагматичний підхід Пекіна.
За інформацією з дипломатичних джерел, китайська сторона наполягає на значних знижках, розуміючи вразливе становище Росії. Аналітики з Китайської національної нафтогазової корпорації (CNPC) розраховують отримати газ за ціною, що на 30-40% нижча за європейські контракти докризового періоду.
Проект «Сила Сибіру-2»
Проект «Сила Сибіру-2» мав стати для Москви рятівним колом в умовах втрати європейського ринку. Газопровід планувалося прокласти з Ямалу через Монголію до Китаю з пропускною здатністю до 50 млрд кубометрів на рік. Для порівняння: до початку повномасштабного вторгнення Росія постачала до Європи понад 140 млрд кубометрів газу щорічно.
З моїх розмов із військовими аналітиками на передовій стає зрозуміло, що така ситуація безпосередньо впливає на ресурсні можливості країни-агресора. «Кожен долар, який не надійшов до російського бюджету – це патрон, який не полетить у бік наших позицій», – пояснив мені командир одного з підрозділів, який просив не називати його імені.
Економічні наслідки для Росії
Економічні дані підтверджують: надходження від продажу енергоресурсів становлять приблизно 40% російського бюджету. За оцінками Міжнародного енергетичного агентства, через санкції та переорієнтацію ринків Росія вже втратила близько $50 млрд енергетичних доходів у 2023 році.
Китайські переговірники, відомі своєю жорсткою позицією, використовують ситуацію для тиску. «Сі Цзіньпін чудово розуміє, що в Путіна обмежений вибір партнерів, і використовує це як козир у переговорах», – зазначив у розмові зі мною колишній співробітник українського МЗС, який спеціалізується на відносинах з Китаєм.
Показова дружба і прагматизм
Особливо цікаво, що провал у переговорах стався на тлі показової дружби між країнами. Офіційні медіа обох держав постійно наголошують на «безмежному партнерстві», проте економічна реальність демонструє прагматичний підхід Пекіна.
За даними Bloomberg, російська сторона розраховувала закрити угоду ще в цьому році, щоб розпочати будівництво інфраструктури вже в 2025 році. Однак ціновий компроміс поки що видається недосяжним.
Спілкуючись з енергетичними експертами в Києві після повернення з фронту, я отримав додаткову інформацію: Китай, крім низької ціни, вимагає також гарантій безперебійності поставок і технологічних переваг. Фактично Пекін прагне отримати контроль над частиною російської газової інфраструктури.
«Це класична китайська стратегія – використовувати економічні важелі для отримання стратегічних активів», – пояснив мені аналітик з Центру енергетичних досліджень.
Значення для України
Для України ця ситуація має позитивне значення. По-перше, затримка з новими газовими контрактами обмежує фінансові можливості Росії щодо ведення війни. По-друге, це свідчить про обмежену підтримку Пекіном російської агресії – Китай готовий отримувати вигоду від ізоляції Росії, але не надавати їй беззастережну підтримку.
За оцінками західних аналітиків, без китайських інвестицій російська газова промисловість зіткнеться з серйозними технологічними обмеженнями вже в найближчі 2-3 роки. Санкції перекрили доступ до критичних технологій для видобутку в складних арктичних умовах.
Як би не розвивалися подальші переговори між Москвою та Пекіном, очевидно одне: енергетична карта, яка традиційно була козирем Кремля, поступово втрачає свою силу. А це, у свою чергу, впливає на здатність Росії продовжувати тривалу війну проти України.
Ситуація з газопроводом «Сила Сибіру-2» – яскравий приклад того, як економічні фактори переплітаються з геополітикою та безпосередньо впливають на фронтову реальність, яку я спостерігаю вже десять років, висвітлюючи війну на сході України.
