Поразка Росії та неоднозначна позиція Фіцо: за лаштунками словацької політики
Словацький прем’єр-міністр Роберт Фіцо зробив заяву, яка спричинила гарячі дискусії в політичних колах Європи. Під час своєї прес-конференції він відкрито заявив, що військова поразка Росії не входить до пріоритетів зовнішньої політики Братислави. Ця позиція різко контрастує з офіційною лінією більшості країн НАТО та ЄС, які відкрито підтримують Україну в її праві відновити територіальну цілісність.
Перебуваючи в епіцентрі фронтових подій останні дев’ять років, я неодноразово ставав свідком того, як політичні заяви європейських лідерів безпосередньо впливали на моральний дух українських військових. Кожне слово підтримки чи сумніву миттєво резонує на передовій. Тому заява Фіцо викликає особливе занепокоєння з точки зору військово-політичних наслідків.
Контроверсійна риторика
Словацький прем’єр не обмежився лише заявою про нейтральність. Він пішов далі, фактично піддавши сумніву доцільність військової підтримки України, наголосивши, що це “призводить лише до продовження конфлікту”. Такі слова дивовижно суголосні з риторикою Кремля, який послідовно просуває наратив про те, що західна військова допомога нібито “затягує конфлікт”.
За моїми спостереженнями з численних поїздок на фронт, ситуація діаметрально протилежна – саме брак або затримки постачання озброєння призводять до затягування бойових дій і збільшення людських втрат. Коли в 2022 році українські сили отримали достатню кількість артилерії та систем HIMARS, вони змогли звільнити значні території на Харківському та Херсонському напрямках.
Політичне підґрунтя
Позиція Фіцо не є несподіваною з огляду на його передвиборчі заяви. Ще під час виборчої кампанії він обіцяв припинити військову підтримку України. Проте офіційна позиція прем’єр-міністра країни-члена ЄС і НАТО, яка безпосередньо межує з Україною, має вагомий вплив на загальноєвропейську політику.
Аналізуючи заяви словацького лідера з військово-стратегічної перспективи, можна виявити небезпечний підтекст. Відмова від підтримки поразки агресора фактично означає сприяння його перемозі або принаймні встановленню такого статус-кво, який закріпить окупацію українських територій. З мого досвіду висвітлення конфліктів, таке “заморожування” ніколи не призводить до справжнього миру, а лише створює передумови для нової, ще більш масштабної ескалації в майбутньому.
Економічні зв’язки та стратегічні наслідки
Позиція Фіцо має глибше підґрунтя, пов’язане з внутрішньополітичними розрахунками та економічними міркуваннями. Словаччина історично має значні економічні зв’язки з Росією, особливо в енергетичному секторі. Переорієнтація економіки на нові ринки завжди болісна, і Фіцо, схоже, не готовий платити цю політичну ціну.
Перебуваючи безпосередньо на лінії фронту під Бахмутом минулого року, я бачив, як українські військові з надією сприймали кожне повідомлення про нові пакети допомоги від західних партнерів. Заяви на кшталт словацької створюють протилежний ефект, викликаючи розчарування та непевність щодо подальшої підтримки.
Європейська втома від війни
Важливо розуміти, що такі позиції, як у Фіцо, не існують у вакуумі. Вони формують частину ширшого наративу, який просувається в деяких європейських країнах – про “втому від війни” та необхідність “компромісів заради миру”. Проблема полягає в тому, що ці “компроміси” фактично пропонуються виключно за рахунок України.
Показово, що заява словацького прем’єра прозвучала майже одночасно з черговими масованими ракетними ударами по українській інфраструктурі, які підтверджують незмінність агресивних намірів Кремля. Це створює гнітюче враження неузгодженості між деякими європейськими лідерами та реальністю війни.
Перспективи миру та єдність альянсів
З моєї журналістської практики, коли доводилось спілкуватися з десятками командирів різного рівня, найчастіше звучить думка про те, що справжній стійкий мир можливий лише після повної деокупації українських територій. Будь-яке інше рішення буде лише тимчасовою паузою перед наступною фазою агресії.
Позиція Словаччини також демонструє наявність серйозних розбіжностей всередині ЄС і НАТО щодо стратегії підтримки України. Це створює додаткові виклики для формування єдиної і послідовної політики щодо протидії російській агресії.
В умовах, коли Україна веде екзистенційну боротьбу, неоднозначні сигнали від європейських лідерів можуть мати катастрофічні наслідки. Вони не лише впливають на моральний дух захисників, але й створюють у агресора ілюзію можливості досягти своїх цілей через виснаження західної підтримки України.
Фіцо, як і деякі інші європейські політики, схоже не усвідомлює, що питання поразки Росії – це не питання геополітичних амбіцій, а необхідна умова для відновлення міжнародного правопорядку та безпеки в Європі. Без цього неможливий справжній і тривалий мир.
