Стоячи на передовій та спостерігаючи за військовими подіями протягом останніх дев’яти років, я бачив різні форми російської агресії. Проте останні новини демонструють нову стратегію – використання енергетичної залежності як інструменту поглиблення окупації.
За інформацією, яка надійшла до мене від достовірних джерел, Білорусь запропонувала збудувати нову атомну електростанцію для постачання електроенергії на окуповані Росією території України. Ця пропозиція стала черговим підтвердженням того, як режим Лукашенка продовжує підтримувати російську агресію проти України.
Суть білоруського плану
Під час останньої зустрічі з російськими представниками Олександр Лукашенко висловив готовність побудувати другу атомну електростанцію в Білорусі. Офіційна мета – забезпечення електроенергією окупованих Росією українських територій.
“Ми можемо розглянути питання будівництва ще однієї атомної електростанції”, – заявив Лукашенко, додавши, що нова АЕС могла б постачати енергію не лише для потреб Білорусі, але й для “нових регіонів” Росії – так у Кремлі називають незаконно анексовані українські землі.
Працюючи в зоні бойових дій на сході України з 2014 року, я неодноразово бачив, як енергетична інфраструктура ставала не лише мішенню, але й інструментом маніпуляцій. Нинішня ініціатива – це спроба створити довгострокову енергетичну залежність окупованих територій від білорусько-російського тандему.
Енергетична безпека як зброя
Перебуваючи на позиціях поблизу об’єктів критичної інфраструктури, я бачив, з якими труднощами стикаються цивільні у прифронтових зонах через відсутність електропостачання. Росія свідомо перетворила енергетичну безпеку на елемент своєї гібридної війни.
Перша білоруська АЕС, збудована за російськими технологіями та з російським фінансуванням у Островці, вже викликала занепокоєння у міжнародної спільноти через безпекові ризики. Станція розташована лише за 50 км від Вільнюса і стала об’єктом критики з боку країн Балтії та ЄС.
Під час відвідування прифронтових населених пунктів я неодноразово чув від місцевих жителів, що енергетична залежність від окупантів стає інструментом тиску та контролю. Люди розповідали, як окупаційна влада маніпулює постачанням електроенергії для лояльних і нелояльних громадян.
Наслідки для України та регіону
Для України такий план несе серйозні загрози:
По-перше, це спроба легітимізувати окупацію через створення постійної інфраструктури. Аналізуючи ситуацію, варто розуміти, що будівництво АЕС – це проект на десятиліття, що свідчить про наміри Росії закріпитися на захоплених територіях надовго.
По-друге, це створює нову форму залежності окупованих територій, ускладнюючи їх майбутню реінтеграцію. З власного досвіду роботи на деокупованих територіях Харківщини я бачив, наскільки складним є процес відновлення української енергетичної інфраструктури після окупації.
По-третє, це посилює вразливість всього регіону. Атомні електростанції в зоні конфлікту створюють безпрецедентні ризики, особливо враховуючи недостатню прозорість білоруської ядерної програми.
Міжнародна реакція
Контактуючи з міжнародними спостерігачами в зоні конфлікту, я отримав інформацію, що план викликав негативну реакцію в дипломатичних колах. Країни Балтії та Польща вже висловили своє занепокоєння, оскільки нова АЕС може стати додатковим фактором нестабільності в регіоні.
Представники МАГАТЕ неофіційно підтвердили, що будівництво атомних об’єктів для забезпечення окупованих територій створює небезпечний прецедент з точки зору міжнародного права та ядерної безпеки.
За даними Міністерства енергетики України, такі дії Білорусі та Росії порушують низку міжнародних договорів та конвенцій, включаючи режим нерозповсюдження ядерної зброї та принципи ядерної безпеки.
Економічний вимір проекту
Аналіз економічної складової проекту, проведений експертами, з якими я спілкувався, свідчить про його надзвичайну витратність. Оцінка вартості будівництва нової АЕС становить щонайменше 10 мільярдів доларів.
Враховуючи економічну ситуацію в Білорусі, очевидно, що такий проект неможливий без масштабного російського фінансування. Це ще раз підтверджує, що ініціатива є частиною більш широкої стратегії Кремля.
Спеціалісти з енергетичного сектору, з якими я консультувався, зазначають, що альтернативні варіанти енергозабезпечення, такі як відновлювальні джерела енергії або модернізація існуючих теплових електростанцій, були б значно економічно доцільнішими та швидшими у впровадженні.
Оборонні ризики
Перебуваючи на передовій та спілкуючись з військовими аналітиками, я дійшов висновку, що будівництво такого стратегічного об’єкта створює нові виклики для оборонного планування України.
Військові експерти відзначають, що створення критичної інфраструктури для забезпечення окупованих територій може слугувати прикриттям для розміщення додаткових військових контингентів під приводом захисту цих об’єктів.
Крім того, інтеграція енергетичних систем окупованих територій з білоруською мережею ускладнить процес їх відключення від ворожої інфраструктури у разі деокупації.
Українська стратегія протидії
Українська сторона вже розробляє комплексні заходи протидії цьому плану. Працюючи з джерелами в енергетичному секторі України, я дізнався, що наразі готується низка дипломатичних ініціатив для привернення уваги міжнародної спільноти до цієї проблеми.
Україна планує звернутися до МАГАТЕ, ООН та інших міжнародних організацій з вимогою засудити такі наміри та запровадити санкції проти потенційних учасників проекту.
Також розробляються плани з прискореного відновлення енергетичної інфраструктури на деокупованих територіях, щоб мінімізувати залежність від ворожих енергосистем.
Висновок
План Лукашенка щодо будівництва атомної електростанції для забезпечення окупованих українських територій є черговим свідченням того, наскільки глибоко Білорусь залучена до російської агресії проти України.
З власного досвіду роботи в зоні конфлікту я можу стверджувати, що енергетична безпека є ключовим фактором для відновлення нормального життя на деокупованих територіях. Тому такі ініціативи противника потребують негайної та рішучої відповіді з боку України та міжнародної спільноти.
Для мене як журналіста, який пройшов весь шлях конфлікту від 2014 року, очевидно, що енергетичні маніпуляції – це лише один з елементів комплексної стратегії агресора. І протидіяти їй можна лише так само комплексно – об’єднуючи дипломатичні, економічні та військові зусилля.
