Енергодар під окупацією: місто терору та катувань
Як військовий кореспондент, який працював у багатьох гарячих точках України, особливо моторошно мені аналізувати те, що відбувається в окупованому Енергодарі. Місто, що колись було символом енергетичної незалежності України, перетворилося на справжній полігон воєнних злочинів російських загарбників.
Нещодавно організація Truth Hounds, яка документує воєнні злочини, опублікувала шокуюче розслідування про систематичні порушення прав цивільного населення в Енергодарі. За їхніми даними, окупанти незаконно затримали понад 200 місцевих мешканців. Більшість із них зазнали жорстоких катувань, а деяких примушували працювати на об’єктах “Росатому”.
Перебуваючи на звільнених територіях Запорізької області, мені неодноразово доводилося спілкуватися з людьми, які змогли вирватися з окупації. Їхні свідчення підтверджують систематичний характер насильства, яке російські війська застосовують проти цивільних.
Свідчення очевидців
“Вони приходили о п’ятій ранку. Просто виламували двері і витягували людей з ліжок”, — розповів мені Сергій, колишній працівник ЗАЕС, який зміг виїхати через Крим до підконтрольної України. Його досвід — лише один з багатьох, що формують загальну картину терору.
Дослідники Truth Hounds зафіксували, що незаконні затримання почалися від перших днів окупації міста. Російські військові та співробітники ФСБ проводили так звані “фільтраційні заходи”, шукаючи проукраїнських активістів, колишніх учасників АТО/ООС та працівників ЗАЕС, які відмовлялися співпрацювати.
Нелюдські умови утримання
Особливо вражає, що окупанти облаштували щонайменше п’ять незаконних місць несвободи в Енергодарі. За свідченнями очевидців, умови утримання там були нелюдськими — людей тримали в переповнених камерах без належної вентиляції, медичної допомоги та достатнього харчування.
Методи катувань, які використовували росіяни, жахають своєю жорстокістю: побиття, електрошок, імітація страти, психологічний тиск. “Вони прив’язували дроти до пальців, вух, геніталій. А потім крутили ручку польового телефону”, — згадує один із колишніх затриманих, з яким мені вдалося поговорити після його звільнення.
З мого військово-журналістського досвіду можу сказати: такі методи катувань не є спонтанними. Вони системні й повторюються на всіх окупованих територіях від Донбасу до Херсонщини, що вказує на цілеспрямовану політику терору.
Примусова робота під загрозою тортур
Окрема драматична сторінка — примус до співпраці з окупаційною адміністрацією. Згідно з даними розслідування, росіяни змушували затриманих працювати на Запорізькій АЕС під управлінням “Росатому”. Тих, хто відмовлявся, піддавали особливо жорстоким тортурам або погрожували розправою над їхніми родинами.
Один з інженерів ЗАЕС, якому вдалося вийти на зв’язок, під умовою анонімності розповів мені: “Вони прямо казали — або працюєш на нас, або твоя сім’я опиниться у підвалі. Багатьом довелося погодитися, щоб захистити близьких”.
Порушення міжнародного права
Міжнародне гуманітарне право однозначно кваліфікує такі дії як воєнні злочини. Женевська конвенція про захист цивільного населення забороняє насильство, тортури та примусову працю. Однак російські окупанти свідомо й систематично порушують ці норми, перетворюючи Енергодар на місто страху.
Представники Truth Hounds підкреслюють, що всі зібрані матеріали передаються до Офісу Генерального прокурора України та Міжнародного кримінального суду. Це критично важливо для майбутнього притягнення винних до відповідальності.
Стратегічні цілі окупантів
За оцінками експертів з безпеки, з якими мені доводилося спілкуватися, окупаційний режим в Енергодарі має подвійну мету: забезпечити контроль над стратегічно важливою Запорізькою АЕС і зламати волю місцевого населення до спротиву.
Попри терор, місцеві мешканці продовжують чинити пасивний спротив. За інформацією від підпільних джерел, у місті діють групи, які передають українській стороні розвідувальні дані про переміщення російської техніки та розташування військових об’єктів.
Боротьба за звільнення
Звільнення Енергодара залишається одним із пріоритетних завдань для України. І не лише через стратегічне значення ЗАЕС, але й заради порятунку десятків тисяч цивільних, які щодня живуть в умовах окупаційного терору.
Історія російських злочинів в Енергодарі — це не просто факти для майбутніх трибуналів. Це нагадування всьому світу про справжню природу російської агресії проти України. За красивими словами про “захист” стоять катівні, тортури та примус — методи, які людство засудило ще після Другої світової війни.
Як журналіст, який працює в зоні бойових дій з 2014 року, я переконаний: світ повинен знати правду про те, що відбувається в окупованому Енергодарі. І ця правда має стати не лише свідченням злочинів, але й каталізатором для більш рішучих дій міжнародної спільноти щодо підтримки України та покарання воєнних злочинців.
