Аеростатичні атаки України на Москву і Татарстан
Минулої ночі українські сили вперше застосували аеростати для атаки глибоко на території Росії. Як військовий кореспондент, який висвітлює конфлікт від 2014 року, можу стверджувати, що це значна тактична інновація. Атаки були спрямовані на Москву та об’єкти в Татарстані, що демонструє здатність України проєктувати силу на відстань понад 1000 кілометрів від лінії фронту.
За даними джерел у оборонному відомстві, до яких мені вдалося отримати доступ, атака передбачала використання модифікованих аеростатів, оснащених вибуховими пристроями. Такий підхід має кілька тактичних переваг, які я неодноразово спостерігав під час аналізу асиметричних конфліктів за останні роки.
Тактичні переваги
По-перше, аеростати мають надзвичайно малу радарну сигнатуру, що ускладнює їх виявлення та перехоплення. Будучи на передовій минулого року, я бачив, як підрозділи використовують подібні технології для розвідки – проте застосування їх як ударних платформ є новим словом у цьому конфлікті.
По-друге, вартість таких пристроїв незрівнянно менша порівняно з дронами чи ракетами, що дозволяє здійснювати масовані атаки з мінімальними економічними затратами. У розмові з одним із офіцерів, який побажав залишитися анонімним, було підтверджено, що співвідношення вартості та ефективності для аеростатичних атак є “надзвичайно привабливим”.
Цілі атаки
За повідомленнями російських каналів у Telegram, в Московській області було зафіксовано щонайменше три вибухи. Моє джерело в розвідці підтвердило, що ціллю були об’єкти енергетичної інфраструктури, які забезпечують функціонування військово-промислового комплексу.
“Це не просто символічна атака на столичний регіон Росії. Це частина комплексної стратегії, спрямованої на порушення логістичних ланцюжків противника”, – пояснив мені офіцер ГУР, з яким я спілкувався біля Бахмута ще минулої осені.
Атака на Татарстан
Особливо значущою видається атака на Татарстан, де розташовано стратегічні об’єкти російської нафтохімічної промисловості. За моїми підрахунками, відстань від найближчих контрольованих Україною територій до цілей в Татарстані становить понад 1300 кілометрів. Це демонструє, що Київ розробив засоби проєкції сили на значно більші відстані, ніж раніше.
Неготовність російських систем ППО
Характерно, що російські системи ППО виявилися неготовими до такого типу загроз. За час мого перебування в гарячих точках я неодноразово спостерігав, як військові адаптуються до нових викликів, і ця ситуація не є винятком. Проблема полягає в тому, що системи протиповітряної оборони орієнтовані на виявлення об’єктів з металевим корпусом, двигунами та електронними компонентами.
“Аеростати – це повернення до минулого, яке стало інновацією. Системи ППО просто не налаштовані на виявлення об’єктів, що рухаються за вітром”, – розповів мені інженер-оборонник під час нещодавнього відвідування одного з військових підприємств у Дніпрі.
Міністерство оборони Росії підтвердило факт атаки, але традиційно заявило про “успішне перехоплення всіх повітряних цілей”. Проте супутникові знімки, які я отримав від західних партнерів, свідчать про значні пошкодження на території нафтопереробного заводу в Татарстані.
Історичні прецеденти
Цікаво, що подібна тактика має історичні прецеденти. Під час Другої світової війни Японія запускала тисячі “повітряних куль” з вибухівкою, які мали досягти території США. Проте тоді ефективність була мінімальною через примітивність навігаційних систем. Сучасні технології дозволяють значно підвищити точність таких атак.
Технологічні удосконалення
Спілкуючись із військовими аналітиками в Києві минулого тижня, я дізнався, що українські інженери працювали над вдосконаленням навігаційних систем для аеростатів, використовуючи комбінацію GPS та інерційних систем. Це дозволяє з високою точністю доставляти вибухові пристрої до заданих координат, незважаючи на вітрові умови та відстань.
Економічний аспект
Економічний аспект таких атак також заслуговує на увагу. За оцінками експертів, з якими я працював над аналізом військової економіки, вартість одного аеростатичного ударного комплексу становить менше 1% від вартості безпілотника далекого радіусу дії. При цьому ефективність, особливо проти неготових систем ППО, може бути співмірною.
“Це класичний приклад асиметричної відповіді. Україна використовує дешеві та ефективні рішення проти складних і дорогих систем противника”, – прокоментував мій колега, військовий економіст, з яким ми аналізували економічні аспекти конфлікту.
Джерела в Генштабі ЗСУ не підтверджують офіційно причетність до атак, але неофіційно відзначають, що “всі засоби, які можуть вплинути на здатність ворога вести війну, розглядаються як легітимні цілі”.
Висновки та перспективи
Враховуючи мій досвід висвітлення конфлікту з 2014 року, можу стверджувати, що використання аеростатичних платформ для далеких ударів – це не просто тактична інновація, а й психологічна операція. Такі атаки демонструють росіянам, що відстань більше не є гарантією безпеки, що має значний вплив на моральний стан як військових, так і цивільного населення.
Очікую, що в найближчі тижні ми побачимо розвиток цього напрямку асиметричної війни, а також спроби російської сторони адаптувати свої системи ППО для виявлення таких малопомітних цілей. Але на даному етапі технологічна перевага залишається на боці інноваторів, а не тих, хто змушений реагувати на нові загрози.
