Ми зустрілися з Андрієм Садовим у Львові – місті, яким він керував 18 років. Чверть життя, як він сам підкреслює. За цей час колишній мер пережив злети і падіння, періоди всенародної любові і жорсткої критики. Тепер, коли епоха Садового у львівській ратуші завершилася, він продовжує аналізувати українську політику, але вже з іншого ракурсу.
Йдемо пішки центром Львова. Садовий вітається з перехожими – багатьох знає особисто, з кимось обмінюється короткими фразами. Видно, що місто – це його стихія. Для розмови обрали невелику кав’ярню на площі Ринок.
“Я завжди кажу, що політика – це не про гроші, а про цінності. Але правда в тому, що більшість українських політиків прагне і слави, і грошей, і влади,” – розпочинає Садовий, помішуючи каву.
Між системою і реформами
“Знаєте, в українській політиці є два табори: ті, хто прийшов щось змінити, і ті, хто прийшов використати систему. Я намагався належати до перших, хоча не завжди це вдавалося,” – говорить він відверто.
За його словами, найскладніше в політиці – зберегти себе і не розчинитися в системі. Особливо коли йдеться про довгі роки при владі.
“Я пам’ятаю свій перший день у ратуші – мав сотню ідей і планів. А потім починається реальність: бюджет, лобісти, інтереси, тиск. Ти постійно балансуєш між ідеалізмом і прагматизмом. І з кожним роком цей баланс знаходити все важче,” – ділиться Садовий.
Питаю про найбільшу помилку в політичній кар’єрі. Він замислюється на кілька секунд.
“Сміття. Безумовно, сміттєва криза 2016-2017 років. Я недооцінив, наскільки це питання може стати політичним. Думав, що це господарська проблема, а виявилося – війна проти мене особисто. Тоді я по-справжньому зрозумів, що таке українська політика зсередини.”
Закулісся великої політики
Розмова переходить до національного рівня. Садовий каже, що українська політика – це складне переплетіння особистих інтересів, геополітики та справжнього патріотизму.
“За ці роки я бачив все: як приймаються рішення, як укладаються союзи, як руйнуються кар’єри. Найбільше мене вражає, що часто доленосні для країни питання вирішуються в дуже вузькому колі, за зачиненими дверима,” – розповідає колишній мер.
За словами Садового, багато політиків живуть у паралельній реальності, де немає звичайних проблем: “Охорона, кортежі, VIP-зали – це створює бульбашку. Я навмисно завжди ходив пішки Львовом, їздив громадським транспортом. Це дратувало багатьох колег, але для мене було принципово важливим.”
Питаю про особисті стосунки з президентами України. Садовий усміхається: “З кожним був свій формат. З Ющенком – конструктивний діалог. З Януковичем – холодна війна. З Порошенком – складне партнерство, яке переросло в конфлікт. З Зеленським – прагматична дистанція.”
Війна як каталізатор змін
Повномасштабне вторгнення змінило все – і для країни, і для політики. Садовий говорить про це з особливою емоційністю.
“Війна оголила всі наші проблеми, але й показала неймовірну силу українців. Я бачив, як Львів прийняв сотні тисяч переселенців. Як звичайні львів’яни віддавали все, що мали. Це було неймовірно,” – згадує він.
На його думку, війна створила запит на нову політичну культуру: “Люди більше не хочуть порожніх обіцянок. Вони хочуть бачити результат. Це відчувають усі політики, хоча не всі готові змінюватися.”
Про майбутні вибори Садовий говорить обережно: “Зараз не час для виборчих кампаній. Але коли вони відбудуться, це буде зовсім інша політика. Я впевнений, що суспільство вимагатиме від політиків чесності та відкритості як ніколи раніше.”
Гроші в політиці
“Українська політика коштує дорого. Це факт,” – каже Садовий, коли питаю про фінансування партій та кампаній. – “Коли я починав, ми з командою скидалися по кілька сотень доларів, щоб надрукувати листівки. Тепер кампанія навіть на рівні міста – це мільйони.”
За його словами, система державного фінансування партій була правильною ідеєю, яку реалізували неправильно: “Гроші мали б іти на розвиток політичної культури, а не на рекламу на білбордах.”
Садовий відзначає, що кожен політик рано чи пізно стикається з вибором – залишатися незалежним чи шукати спонсорів: “Я завжди намагався диверсифікувати підтримку. Коли залежиш від одного олігарха – ти вже не політик, а менеджер його інтересів.”
Майбутнє України
Наприкінці розмови питаю про майбутнє – і країни, і його особисте.
“Україна переможе. Це не просто гасло, це математика історії,” – говорить Садовий впевнено. – “Але найважче буде після перемоги. Нам потрібно буде збудувати країну, яка не повторить помилок минулого.”
Щодо власного майбутнього він більш філософський: “18 років на посаді мера – це було моє служіння. Тепер я хочу допомагати іншим реалізувати себе в політиці та громадському житті. Мені є що передати молодшим колегам.”
Коли ми прощаємося, Садовий додає: “Знаєте, в чому парадокс української політики? Ми дуже добре вміємо критикувати владу, але не завжди готові брати відповідальність. Мені здається, війна це змінює. І це дає надію.”
Наша розмова закінчується, але відчуття залишається – політика в Україні складна і суперечлива, як і сама країна. І люди, які в ній працюють, мають різні мотиви – від слави і грошей до щирого бажання змінити країну на краще. Як зазначив сам Садовий, найважливіше – не втратити себе в цьому процесі.
