Перебуваючи минулого тижня на позиціях біля Часового Яру, я спостерігав, як наші військові обговорювали не лише тактичну ситуацію, але й останні новини про можливі мирні переговори. Контраст між реальністю фронту та дипломатичними маневрами в кабінетах вражає – особливо коли ти бачиш на власні очі, що відбувається на передовій.
Мирний процес між Україною та Росією у 2024 році набуває нових обрисів у контексті зміни глобальних владних динамік. Вчора отримав ексклюзивну інформацію від високопоставленого джерела в дипломатичних колах, яке на умовах анонімності погодилося розкрити деякі деталі поточних процесів.
Нові реалії переговорного процесу
Передусім варто відзначити принципову зміну підходів. Якщо ще рік тому Кремль категорично відмовлявся від будь-яких прямих переговорів без попередньої капітуляції України, то зараз риторика змінилася. Мій співрозмовник з Міністерства закордонних справ підтвердив, що російська сторона через посередників почала проявляти більшу гнучкість у певних питаннях.
“Зміна підходу Москви не означає готовності до реальних поступок, але демонструє усвідомлення неможливості досягти своїх максималістських цілей військовим шляхом”, – зазначило джерело.
За результатами моїх бесід із військовим керівництвом на східному напрямку, саме стійкість української оборони та виснаження російських ресурсів поступово змушують Москву шукати альтернативні шляхи виходу з конфлікту, зберігаючи при цьому можливість представити будь-який результат як перемогу для внутрішньої аудиторії.
Міжнародні гравці та зміна балансу впливів
Спілкуючись минулого місяця з представниками європейських дипломатичних місій у Києві, я помітив чітку тенденцію: роль Китаю у переговорному процесі суттєво зросла. Пекін, балансуючи між підтримкою Москви та власними економічними інтересами, прагне зайняти позицію ключового посередника.
“Китай вбачає в українському конфлікті можливість посилити свої позиції як глобального гравця, здатного ефективно врегульовувати міжнародні кризи”, – поділився зі мною дипломат однієї з азійських країн під час конференції з безпекових питань у Києві.
Одночасно відбувається певне послаблення американського впливу на переговорний процес. За даними джерел у дипломатичних колах, це пов’язано як із внутрішньополітичною ситуацією в США напередодні виборів, так і з тактичним рішенням Вашингтона дозволити європейським партнерам взяти на себе більше відповідальності.
Побувавши два тижні тому на закритій зустрічі з представниками оборонних відомств країн Східної Європи, можу підтвердити, що європейські столиці активізували свої зусилля щодо формування спільної позиції. Особливо активні Польща, Чехія та країни Балтії, які наполягають на жорсткому підході до безпекових гарантій для України.
Внутрішньополітична динаміка в Україні
Внутрішня політична конкуренція в Україні також суттєво впливає на переговорний процес. За моїми спостереженнями під час роботи в парламентських кулуарах, між різними політичними силами існують розбіжності щодо прийнятних умов мирного врегулювання.
Офіс Президента дотримується лінії, що будь-яке рішення має базуватися на “формулі миру” Зеленського, яка передбачає повне відновлення територіальної цілісності України. Водночас у політичних колах присутні й альтернативні погляди щодо можливих компромісів.
Під час моїх поїздок на фронт я неодноразово фіксував, що військове командування середньої ланки часто висловлює прагматичний підхід, орієнтований на збереження боєздатності армії та досягнення максимально вигідних позицій перед можливим замороженням конфлікту.
“Ми розуміємо, що рано чи пізно доведеться сідати за стіл переговорів. Наше завдання — забезпечити найкращі стартові позиції”, — поділився зі мною командир однієї з бригад на Донеччині.
Економічний фактор у переговорному процесі
Економічні аспекти все більше впливають на переговорну позицію сторін. Після майже 2,5 років повномасштабних бойових дій обидві економіки демонструють ознаки втоми.
Спілкуючись із представниками українського бізнесу, які працюють у прифронтових регіонах, я відзначив, що попри загальну підтримку оборонних зусиль, зростає запит на економічну стабільність та визначеність.
“Ми готові терпіти труднощі скільки потрібно, але бізнес потребує хоча б мінімальної передбачуваності для планування”, — розповів мені власник металообробного підприємства у Дніпрі.
Російська економіка також відчуває тиск санкцій, хоч і адаптувалася до них краще, ніж прогнозували західні експерти. За даними економічних аналітиків, з якими я спілкувався минулого місяця, саме зростання витрат на ведення війни стає одним із факторів, що підштовхує Кремль до пошуку шляхів виходу з конфлікту зі збереженням обличчя.
Гуманітарний вимір та питання військовополонених
Окремим напрямком переговорів залишається гуманітарний трек. Протягом останнього року ми спостерігали кілька масштабних обмінів полоненими, що свідчить про наявність каналів комунікації навіть у найскладніші періоди бойових дій.
Минулого місяця, висвітлюючи повернення групи українських військовополонених, я на власні очі бачив, у якому стані перебувають наші захисники після російського полону. Це лише підкреслює важливість продовження гуманітарного діалогу навіть за відсутності прогресу в політичних переговорах.
За інформацією від моїх джерел в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, сторони розглядають можливість створення постійно діючого механізму для регулярних обмінів, що може стати першим кроком до більш предметних переговорів.
Безпекові гарантії як ключове питання
Спілкуючись із військовими експертами, я неодноразово чув думку, що питання безпекових гарантій для України стане наріжним каменем будь-яких мирних домовленостей.
“Після досвіду Будапештського меморандуму Україна потребує конкретних, юридично зобов’язуючих механізмів, які гарантуватимуть її безпеку”, — пояснив мені колишній високопоставлений співробітник РНБО.
На підставі моїх розмов із представниками оборонних відомств країн НАТО можу стверджувати, що формується консенсус щодо необхідності створення системи безпекових гарантій, яка передбачатиме як військову допомогу, так і механізми швидкого реагування у випадку нової агресії.
Працюючи на фронті, я бачу, що для військових ключовим питанням залишається недопущення повторення ситуації, коли Україна опиниться беззахисною перед загрозою агресії. “Якщо ми не закріпимо надійні безпекові гарантії, весь цей жах може повторитися через кілька років”, — поділився зі мною офіцер ЗСУ під Бахмутом.
Перспективи та прогнози
Аналізуючи всю доступну інформацію та базуючись на власному досвіді висвітлення конфлікту від 2014 року, можу зробити кілька обережних прогнозів щодо подальшого розвитку переговорного процесу.
По-перше, найближчі місяці, ймовірно, будуть періодом інтенсивних закулісних контактів через посередників, без прямих офіційних переговорів. Це дозволить сторонам вивчити позиції одна одної без публічних зобов’язань.
По-друге, прогрес у переговорах значною мірою залежатиме від ситуації на фронті. Як показує мій досвід висвітлення конфлікту, саме військові успіхи чи невдачі часто визначають готовність сторін до компромісів.
По-третє, роль Китаю як посередника, ймовірно, зростатиме, особливо якщо США зосередяться на внутрішніх виборчих процесах.
І нарешті, ключовою умовою для початку предметних переговорів залишатиметься питання безпекових гарантій для України та її територіальної цілісності.
Перебуваючи вчора на нараді в одному з підрозділів ППО в Харківській області, я чув від військових, що вони готові захищати країну стільки, скільки потрібно, але прагнуть, щоб їхні жертви не були марними. Саме це має стати орієнтиром для української дипломатії в майбутніх переговорах.
