Сучасна українська криза має глибоке історичне коріння, яке формувалося протягом століть. Аналізуючи нинішню ситуацію, важливо зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки, що привели нас до сьогодення. За мої 10 років роботи в культурній журналістиці, я спостерігала, як історичні наративи впливають на сучасні політичні та соціальні процеси.
Україна завжди знаходилась на перехресті цивілізацій, що створювало унікальний культурний код, але водночас робило її об’єктом геополітичних інтересів. Цей географічний детермінізм суттєво вплинув на формування сучасних викликів.
Імперський спадок та його наслідки
Тривале перебування українських земель у складі різних імперій – Російської, Австро-Угорської, Речі Посполитої – сформувало складну мозаїку ідентичностей та політичних традицій. Особливо токсичним виявився спадок Російської імперії, де українська культура зазнавала системних утисків.
Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року були спрямовані на знищення української мови та культури. Ці заборони не просто гальмували розвиток, а створювали глибинний комплекс меншовартості, який частково зберігся до сьогодні.
Радянський період: індустріалізація ціною національної ідентичності
Радянський період мав двоякий вплив на Україну. З одного боку – індустріалізація, розбудова освіти та науки. З іншого – катастрофічні соціальні експерименти: колективізація, Голодомор 1932-1933 років, масові репресії.
Голодомор, під час якого загинуло від 3,5 до 5 мільйонів українців, став тим національним травматичним досвідом, який і досі впливає на колективну свідомість. Як зазначають дослідники з Інституту національної пам’яті, наслідки цієї трагедії проявляються в соціальній поведінці навіть через покоління – у страху перед владою, недовірі до держави, культі їжі.
Радянська політика формування “нової історичної спільноти – радянського народу” з часом призвела до розмивання національної ідентичності та створення штучного поділу на “схід” і “захід”.
Незалежність: нереалізовані можливості 1990-х
Україна отримала незалежність у 1991 році в умовах економічного колапсу СРСР. Відсутність демократичних традицій, зрілого громадянського суспільства та досвіду державотворення стали серйозними викликами.
“Україна на початку 1990-х мала кращі стартові умови, ніж більшість країн Центрально-Східної Європи, але не скористалася ними через повільні реформи та збереження старих еліт при владі,” – зазначає економіст Олександр Пасхавер.
Замість швидких радикальних реформ було обрано шлях повільних трансформацій, що призвело до формування олігархічної системи та корумпованих державних інституцій. Приватизація державного майна відбувалася хаотично і непрозоро, створивши гігантський розрив у доходах населення.
Кучмівська епоха: фундамент олігархічної системи
За президентства Леоніда Кучми (1994-2005) відбулося формування олігархічних кланів, які поділили між собою ключові галузі економіки. Постала система, де політична влада стала інструментом забезпечення бізнес-інтересів.
Зовнішньополітичний курс характеризувався політикою “багатовекторності”, що на практиці означала балансування між Заходом і Росією. Це створювало ілюзію свободи маневру, але насправді лише відтерміновувало необхідність стратегічного цивілізаційного вибору.
Помаранчева революція: нереалізовані надії
Події 2004 року стали першим серйозним проявом громадянського суспільства, яке вимагало демократичних змін. Однак революційний ентузіазм не трансформувався в системні реформи через внутрішні конфлікти в команді переможців.
Як я спостерігала, висвітлюючи ті події для культурних видань, Помаранчева революція змінила суспільну свідомість більше, ніж державні інституції. Вона дала людям відчуття власної сили та здатності впливати на політичні процеси, але не змогла зламати олігархічну систему.
Режим Януковича: відкат демократії та європейський вибір
Президентство Віктора Януковича (2010-2014) характеризувалося згортанням демократичних свобод, посиленням корупції та спробами змінити геополітичний вектор України. Відмова від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді 2013 року стала каталізатором Революції Гідності.
Революція Гідності та російська агресія
Євромайдан 2013-2014 років став потужним проявом європейських прагнень українців та їхньої готовності захищати свій вибір. Однак Росія відповіла анексією Криму та розпалюванням війни на Донбасі.
Ці події оголили глибинні проблеми української державності: слабкість армії, вразливість кордонів, залежність від російського газу та інфільтрацію російських агентів у структури безпеки.
Постмайданна Україна: реформи під тиском війни
Після Революції Гідності Україна розпочала амбітні реформи в умовах війни та економічної кризи. Децентралізація, реформа поліції, створення антикорупційних органів, медична та освітня реформи – усе це відбувалося паралельно з відбиттям російської агресії.
Однак темп реформ часто гальмувався опором старої системи та відсутністю політичної волі. “Ключова проблема українських реформ – вони впроваджуються зверху під тиском громадянського суспільства та міжнародних партнерів, але часто саботуються на рівні виконання,” – зазначає соціолог Євген Головаха.
Виклики сучасності: між війною і трансформацією
Сьогоднішня криза є результатом накопичених історичних суперечностей та незавершених трансформацій. Військова агресія Росії, економічні виклики, корупція, інституційна слабкість – усі ці проблеми мають глибоке історичне коріння.
Водночас в Україні формується потужне громадянське суспільство, нова політична культура та національна ідентичність, заснована на громадянських цінностях. Культурне відродження, яке я особисто спостерігаю останні роки, свідчить про глибинні зрушення в суспільній свідомості.
Висновки: уроки історії для сучасності
Аналіз історичних причин нинішньої кризи дозволяє зробити кілька важливих висновків:
1. Криза в Україні має системний характер і зумовлена не лише сучасними подіями, але й історичними процесами, що формувалися століттями.
2. Незавершеність державотворчих процесів, слабкість інституцій та олігархічна система стали ключовими внутрішніми чинниками вразливості.
3. Зовнішній фактор, особливо російська агресія, каталізував внутрішні проблеми, але не створив їх.
4. Революційні зміни 2004 та 2014 років демонструють зростання політичної суб’єктності українського суспільства та його європейських прагнень.
Розуміння історичних коренів сучасних проблем є необхідною умовою для їх ефективного вирішення. Україна має унікальну можливість врахувати уроки минулого, щоб побудувати стійку демократичну державу, здатну протистояти як зовнішнім, так і внутрішнім викликам.
Як журналістка, яка десятиліття спостерігає за суспільними процесами, можу сказати: усвідомлення історичних причинно-наслідкових зв’язків – це перший крок до трансформації кризи в можливості для розвитку.
