Український бізнес наймає працівників з Південної Азії через війну
На тлі гострого дефіциту робочої сили, спричиненого мобілізацією та масовою міграцією, українські компанії все частіше звертають погляд на країни Південної Азії. Робоча сила з Непалу, Пакистану, Індії та Бангладеш поступово заповнює вакансії, які раніше займали українці.
За час моїх численних поїздок на підприємства в прифронтових регіонах я неодноразово фіксував цю тенденцію. Вперше помітив азійських працівників на будівельному об’єкті у Дніпрі ще навесні 2022-го. Тоді це здавалося винятком, сьогодні – стає новою нормою для українського бізнесу.
Зростання трудової міграції
Як повідомляють у Державній міграційній службі, за 2023 рік кількість офіційно оформлених дозволів на працевлаштування для громадян країн Південної Азії зросла майже втричі порівняно з довоєнним періодом. Особливо це помітно у будівельній галузі, сільському господарстві та логістиці.
“Ми втратили майже 40% співробітників через мобілізацію та виїзд людей за кордон. Компанія могла б просто згорнути діяльність, але ми вирішили адаптуватися,” – розповів мені Олександр Петренко, власник будівельної компанії з Харківщини під час мого останнього відрядження.
Минулого місяця я особисто спілкувався з працівниками з Непалу на одному з аграрних підприємств Черкащини. Рам, 32-річний непалець, працює в Україні вже 8 місяців: “У нас велика родина, я надсилаю гроші додому. Тут хороша зарплата, навіть попри війну.”
Економічні фактори
Заробітна плата для іноземців залишається привабливою – від 15 до 30 тисяч гривень, що в кілька разів перевищує середній дохід у країнах їхнього походження. При цьому для українських роботодавців ця сума часто нижча, ніж довелося б платити місцевим працівникам на аналогічних позиціях.
Вплив війни на ринок праці України неможливо переоцінити. За даними Міністерства економіки, від початку повномасштабного вторгнення країна втратила щонайменше 4,5 мільйона робочих місць. Частина вакансій просто зникла через закриття бізнесів, інші залишилися незаповненими через брак кадрів.
Адаптація до нових реалій
Під час робочої поїздки на переробний завод на Київщині я зустрів Харіса з Пакистану, який працює оператором лінії. “Спочатку було важко – мова, культура, холодна зима. Але умови роботи хороші, ставлення нормальне. Зараз вже освоївся, вивчив базові фрази українською,” – поділився він.
Українським компаніям також доводиться адаптуватися до нових реалій. Для ефективної інтеграції іноземних працівників багато підприємств запроваджують програми культурної адаптації, базові мовні курси та організовують проживання.
“Ми розробили спрощені інструкції з піктограмами, забезпечили перекладачів на перші місяці роботи, організували проживання в гуртожитку. Нелегко, але виробничі плани мусимо виконувати,” – пояснює Марина Ковальчук, HR-директор харчового підприємства, яке наразі працевлаштувало понад 40 громадян Бангладеш.
Правові аспекти працевлаштування
Процес працевлаштування іноземців має свої особливості. Компанії мусять оформлювати дозволи на працевлаштування через Державну службу зайнятості, а потім працівники отримують посвідки на тимчасове проживання. Цей процес займає від 1 до 3 місяців і коштує роботодавцю близько 7-10 тисяч гривень за одного працівника.
Неодноразово під час підготовки репортажів я відзначав певні виклики в цьому процесі: мовний бар’єр, культурні відмінності, побутові проблеми. Але в умовах кадрового голоду більшість підприємців вважають ці труднощі прийнятною ціною за можливість зберегти бізнес.
Економічний ефект та виклики
Економічний ефект від залучення іноземних працівників значний. За оцінками економістів, трудові мігранти з Південної Азії допомагають підтримувати роботу підприємств, які забезпечують до 12% ВВП України, особливо в експортно-орієнтованих секторах.
Водночас ситуація викликає дискусії серед профспілок та правозахисників щодо захисту прав іноземних працівників. На жаль, на ринку вже з’явилися недобросовісні посередники, які беруть надмірні комісії за працевлаштування та не забезпечують належних умов.
Під час розслідування для одного з моїх матеріалів я стикався з випадками, коли іноземці працювали без офіційного оформлення або в умовах, що не відповідають трудовому законодавству. Державна служба України з питань праці посилила перевірки, але в умовах війни ресурси для контролю обмежені.
Довгострокові перспективи
Фахівці прогнозують, що тенденція залучення працівників з Південної Азії збережеться і після війни. Демографічна криза, яка поглибилася через військові дії, створила довгострокову проблему для ринку праці, яку неможливо вирішити швидко.
“Україна поступово входить до клубу країн-реципієнтів трудових мігрантів. Це глобальний тренд, який прискорився через війну,” – пояснив мені під час інтерв’ю Тарас Козак, економіст Центру економічної стратегії.
Підсумовуючи свої спостереження з численних відряджень, можу сказати: залучення працівників з Південної Азії – це не тимчасове явище, а початок структурних змін на українському ринку праці. Компанії, які зуміли адаптуватися до нових реалій, отримали конкурентну перевагу в складних умовах воєнного часу.
Уряд має розробити комплексну стратегію регулювання трудової міграції, яка балансуватиме між потребами бізнесу, захистом прав іноземних працівників та довгостроковими інтересами української економіки. На кону – не лише виживання окремих підприємств, але й економічна стійкість країни в умовах війни та повоєнного відновлення.
