Протести проти закону 12414: особисті історії українців
На вулицях українських міст останніми днями спалахнули масові протести проти законопроєкту 12414, який викликав бурхливу реакцію суспільства. За кожним протестом стоять реальні люди зі своїми історіями та мотивацією. Я, як журналіст, який висвітлював чимало акцій протесту з 2014 року, хочу розповісти про тих, хто вийшов на вулиці.
Історії протестувальників у Києві
Біля Верховної Ради зустрічаю Андрія, 35-річного ветерана, який повернувся з фронту після поранення. Тримаючи плакат з написом “Захищав країну, щоб захистити права”, він говорить тихо, але твердо:
“Я два роки провів на передовій. Бачив, як гинуть мої побратими. Ми воювали не лише за територію, а й за право жити в демократичній країні. Коли я дізнався про зміст законопроєкту, зрозумів, що мушу вийти. Це не те, за що ми боремося.”
Поруч стоїть Марина, вчителька історії з Києва. Вона прийшла на акцію протесту після уроків, усе ще з указкою в сумці.
“Я вчу дітей про демократичні цінності та громадянську відповідальність. Як я можу говорити їм про важливість правової держави, якщо сама мовчатиму, коли бачу загрозу основоположним правам? Вперше на акцію протесту я вийшла ще в 2004 році, під час Помаранчевої революції. Потім був Майдан. Тепер – це.”
На Майдані Незалежності зустрічаю групу айтішників, які працюють дистанційно на міжнародні компанії. Серед них Олександр, який пояснює свою присутність на протесті:
“Я міг би просто взяти квиток і полетіти до Варшави чи Лісабона, продовжити працювати звідти. Але Україна – моя домівка. Я хочу мати можливість повернутися після війни у країну, де поважають мої права. Законопроєкт 12414 загрожує цифровій приватності та створює прецедент для подальшого обмеження свобод.”
Під час акції спілкуюся з Наталією, матір’ю трьох дітей, яка тримає в руках Конституцію України.
“Мій старший син зараз на фронті. Середній – волонтерить. Наймолодший питає, коли закінчиться війна. Я прийшла сюди заради них усіх. Заради того, щоб вони жили в країні, де закон захищає громадян, а не обмежує їх.”
Голоси з регіонів
У Львові на площі Ринок зустрічаю групу студентів юридичного факультету. Їхній лідер, Тарас, пояснює свою позицію з точки зору майбутнього правника:
“Ми детально аналізували текст законопроєкту 12414 на семінарі з конституційного права. Його положення суперечать базовим принципам правової держави. Ми вийшли на протест не як політичні активісти, а як майбутні юристи, які не можуть мовчати, коли бачать загрозу верховенству права.”
Під час протестів у Харкові знайомлюся з Віктором, підприємцем, який закрив свою кав’ярню, щоб прийти на акцію:
“Я пережив окупацію навесні 2022-го. Бачив, що таке життя без прав і свобод. Коли росіяни увійшли до мого міста, перше, що вони зробили – обмежили доступ до інформації, встановили тотальний контроль. Тепер, коли я бачу законопроєкт, який розширює повноваження для спостереження за громадянами, я не можу не проводити паралелі.”
На акції протесту в Одесі зустрічаю літню пару – Михайла та Ірину, яким обом за 70. Вони тримаються за руки та несуть плакат із написом “Заради майбутнього онуків”.
“Ми пам’ятаємо радянські часи. Знаємо, як починається обмеження свобод – поступово, під гаслами безпеки та захисту. Ми прожили достатньо довго, щоб розуміти: якщо не захищати свої права, їх легко втратити. Наші внуки заслуговують на краще майбутнє”, – пояснює Михайло.
Погляд зсередини
Журналістка Олена, яка висвітлює протести для незалежного медіа, на мить відкладає камеру і ділиться своїми думками:
“Я щодня документую ці події. І бачу, що на вулиці виходять абсолютно різні люди – від студентів до пенсіонерів, від ветеранів до матерів з дітьми. Їх об’єднує розуміння, що зараз вирішується майбутнє країни.”
Біля офісу Президента зустрічаю групу військовослужбовців, які прийшли у вільний від служби час. Один із них, Максим, пояснює:
“Ми захищаємо Україну на фронті. Але Україна – це не лише території, це цінності. Демократія та права людини – серед них. Ми хочемо, щоб наші рідні жили в безпеці, але безпека не має означати втрату свобод.”
Значення протестів
Ці історії – лише кілька з тисяч. За кожним протестувальником стоїть особиста мотивація, власний досвід та розуміння того, що відбувається. І всіх їх об’єднує бажання жити в країні, де права громадян є пріоритетом, а закони служать народу, а не навпаки.
З моїх спостережень як журналіста, ці протести відрізняються від багатьох попередніх своєю різноманітністю та глибокою громадянською позицією учасників. Люди виходять не під партійними прапорами, а з власними переконаннями. І в цьому, можливо, їхня найбільша сила.
