Ранок у польовому таборі почався як завжди – з кави та перегляду новин. Пам’ятаю, як мої побратими на передовій під Авдіївкою завмерли біля екранів телефонів. Заява кандидата в президенти США Дональда Трампа про можливе скорочення підтримки України струсонула інформаційний простір сильніше, ніж вчорашні обстріли. “Максиме, як думаєш, це реально вплине на постачання техніки?” – запитав мене Олег, командир артилерійського підрозділу. Гарне питання, над яким зараз ламають голови не лише військові на передовій, але й аналітики по всьому світу.
За роки роботи військовим кореспондентом я бачив, як міжнародна підтримка трансформувалася від тактичних радіостанцій та аптечок до систем HIMARS та F-16. Але тепер, схоже, виникає реальна загроза геополітичних змін, які можуть вплинути на цей життєво важливий потік допомоги.
Заява Трампа викликала серйозне занепокоєння серед європейських лідерів. Кілька днів тому я спілкувався з високопоставленим дипломатом однієї з країн Балтії, який на умовах анонімності поділився: “Ми вже розробляємо кілька сценаріїв. Від песимістичних до катастрофічних. І почали переглядати власні оборонні бюджети“.
Які ж основні наслідки може мати ця ситуація для західного світу?
Прискорення європейської оборонної автономії
Європа тривалий час покладалася на американський безпековий парасольку. Тепер, перед обличчям можливого скорочення американської підтримки, країни ЄС змушені активізувати власні оборонні ініціативи.
“Це може стати моментом пробудження для Європи,” – пояснив мені під час нещодавнього візиту до Брюсселя експерт з європейської безпеки Йоханнес Мюллер. “Євросоюз уже збільшує фінансування спільних оборонних проектів. Країни-члени обговорюють можливість створення справжньої європейської армії – те, що ще п’ять років тому здавалося фантастикою“.
Франція, яка завжди виступала за стратегічну автономію Європи, тепер отримує більше підтримки від інших членів ЄС. Президент Макрон нещодавно заявив про необхідність “європейської оборонної відповідальності” – концепції, яка раніше зустрічала скептицизм.
Зростання оборонних бюджетів НАТО
Будучи в різних гарячих точках, я бачив, як матеріалізуються політичні рішення. Коли на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну канцлер Німеччини Шольц оголосив про “поворотний момент” (Zeitenwende) і збільшення оборонного бюджету на 100 мільярдів євро, за кілька місяців це почало відчуватися на місцях – від нових систем зв’язку до бронетехніки.
Тепер ми спостерігаємо, як європейські країни ще більше прискорюють військові витрати. Польща вже витрачає понад 4% ВВП на оборону, що значно перевищує натівський стандарт у 2%. Балтійські держави також суттєво збільшили оборонні асигнування.
“Якщо США зменшать свою присутність у європейській безпеці, нам доведеться компенсувати це власними силами,” – сказав мені високопоставлений представник міністерства оборони однієї з країн Східної Європи. “Це не бажання, а необхідність”.
Поглиблення регіональних безпекових альянсів
Працюючи на фронті, я завжди відзначав, наскільки важлива координація між підрозділами. Те саме стосується і міжнародної безпеки. Якщо роль США зменшиться, ми побачимо посилення регіональних безпекових ініціатив.
Уже зараз формуються нові коаліції. Британсько-українська безпекова угода, польсько-українське оборонне співробітництво, скандинавсько-балтійські безпекові механізми – все це набуває нової динаміки.
“Ми бачимо формування так званої Балто-Чорноморської безпекової осі,” – пояснив мені Андрій Загорський, експерт з безпеки, під час нашої зустрічі в Києві. “Країни від Фінляндії до Румунії об’єднуються, розуміючи спільність загроз та інтересів“.
Трансформація оборонної промисловості Європи
На власні очі я бачив, як українські військові адаптуються до різних систем озброєння – від радянських до натівських. Ця гнучкість вражає, але також демонструє проблему стандартизації.
Європейська оборонна промисловість зараз переживає відродження. “Ми збільшили виробництво боєприпасів втричі порівняно з довоєнним періодом,” – розповів мені представник великої європейської оборонної компанії. “Але цього все ще недостатньо. Потрібно в десять разів більше”.
Чеська ініціатива з постачання артилерійських снарядів Україні демонструє, як європейські країни шукають інноваційні рішення. Координація виробничих потужностей, спільні закупівлі, прискорена стандартизація – все це набирає обертів.
Переосмислення відносин з Китаєм
Якщо США зменшать своє глобальне лідерство, Європі доведеться по-новому вибудовувати відносини з іншими глобальними гравцями, особливо з Китаєм.
“Європа стоїть перед складною дилемою,” – пояснив мені професор міжнародних відносин Гельмут Вагнер. “З одного боку, нам потрібно розвивати економічне співробітництво з Китаєм. З іншого – усвідомлювати безпекові ризики і знаходити баланс між комерційними інтересами та стратегічною автономією“.
За останній рік я помітив, як змінилася риторика європейських лідерів щодо Китаю – від “системного суперника” до прагматичнішої позиції, що враховує нові геополітичні реалії.
Що це означає для України?
Перебуваючи на передовій біля Бахмуту минулого місяця, я бачив, як військові уважно стежать за міжнародною політикою. Вони розуміють, що від рішень у далеких столицях залежить їхня здатність стримувати ворога.
“Ми готуємося до всіх сценаріїв,” – сказав мені командир механізованої бригади. “Якщо західна підтримка зменшиться, нам доведеться адаптуватися. Але відступати ми не збираємося”.
Україна вже посилює власне виробництво зброї та боєприпасів. Президент Зеленський нещодавно заявив про збільшення виробництва дронів у десятки разів. Розвивається вітчизняне виробництво артилерійських систем, боєприпасів та бронетехніки.
Європейські країни, особливо Польща, Великобританія та країни Балтії, неодноразово заявляли про готовність підтримувати Україну незалежно від позиції США. Але очевидно, що без американських ресурсів масштаб цієї підтримки буде обмеженим.
Заключні думки
За десять років висвітлення конфлікту в Україні я пережив кілька переломних моментів у міжнародній політиці. Нинішня ситуація нагадує мені 2015 рік, коли після підписання Мінських угод відчувалося бажання Заходу “заморозити” конфлікт. Але тоді, як і зараз, реальність на полі бою була іншою.
Заява Трампа – це не просто передвиборча риторика. Це сигнал для всього західного світу переосмислити власну безпекову архітектуру. І можливо, в довгостроковій перспективі, це призведе до сильнішої та більш самостійної Європи.
Повертаючись до розмови з артилеристом Олегом на передовій, я відповів йому: “Зброя прибуде, можливо, з інших джерел і в інших обсягах. Але світ занадто багато інвестував у нашу перемогу, щоб просто відступити“.
І це, мабуть, найважливіший висновок: заяви політиків приходять і відходять, але геополітичні реалії залишаються. А реальність така, що безпека Європи нерозривно пов’язана з безпекою України.
