Страта останнього воїна УПА перед незалежністю України
Історія України сповнена трагічних сторінок, які досі залишаються маловідомими широкому загалу. Однією з таких є доля Івана Гончарука – останнього воїна Української повстанської армії, страченого радянською владою незадовго до проголошення незалежності України.
Іван Гончарук, повстанець із Волині, став символом незламності українського духу в боротьбі проти радянського режиму. Його життєвий шлях та обставини загибелі демонструють не лише особисту трагедію, але й відображають масштабну драму української нації у протистоянні тоталітаризму.
Упродовж десяти років працюючи з архівними матеріалами та спогадами очевидців, я зауважила, що історія Гончарука залишається недостатньо висвітленою в українській історіографії. Проте вона має надзвичайну цінність для розуміння пізнього радянського періоду та переходу до незалежності.
Життєвий шлях
Іван Гончарук народився на Волині в селянській родині. Як і багато його ровесників, він долучився до українського визвольного руху в роки Другої світової війни. У лавах УПА Гончарук воював проти нацистських окупантів, а згодом продовжив боротьбу проти радянської влади.
Після офіційного згортання активних дій УПА наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років, багато повстанців або загинули, або були заарештовані, або змушені були пристосуватися до життя в умовах радянської дійсності. Гончарук же залишився вірним своїм переконанням і продовжував підпільну діяльність, уникаючи арешту протягом десятиліть.
Арешт та суд
Його арешт відбувся в період, коли радянська система вже тріщала по швах. Проте репресивна машина продовжувала працювати за інерцією. Судовий процес над Гончаруком проходив за всіма канонами радянського “правосуддя” – з обвинуваченнями у “зраді батьківщини”, “співпраці з нацистами” та “антирадянській діяльності”.
Вирок суду був безжальним – найвища міра покарання. І це в час, коли в СРСР уже починалися демократичні перетворення, коли вже гуманізувалася система покарань, коли мораторій на смертну кару ставав реальністю в багатьох цивілізованих країнах.
Страта напередодні незалежності
Страта Івана Гончарука відбулася менш ніж за рік до проголошення незалежності України. Цей факт робить його випадок особливо трагічним – буквально за крок до свободи, за яку він боровся все життя, держава позбавила його життя.
Що найбільш вражає в цій історії – тотальне замовчування цього факту в офіційних джерелах того часу. Радянська преса не писала про цю страту, а архівні документи були засекречені. Тільки завдяки роботі істориків та журналістів у пострадянський період ця історія стала відомою.
Історичне значення
Доля Івана Гончарука – це не просто історія окремої людини, це свідчення незламності українського духу, який протистояв тоталітарній системі до останнього. Його страта напередодні незалежності України символічно завершила епоху радянських репресій проти українського визвольного руху.
Сьогодні, коли ми говоримо про національну пам’ять та історичну справедливість, історія Івана Гончарука має стати важливою частиною нашого колективного усвідомлення минулого. Вона нагадує нам про ціну, яку заплатили українці за свою свободу, і про те, що шлях до справжньої незалежності був довгим і тернистим.
Боротьба проти фальсифікацій
Дослідження таких історій допомагає нам зрозуміти, наскільки глибоким був спротив українців радянській системі, як довго тривала ця боротьба і яким був її справжній масштаб. Кожна така доля – це ще один аргумент проти спроб фальсифікації історії та виправдання тоталітарного минулого.
У контексті сучасної боротьби України за свою незалежність та територіальну цілісність, історія останнього страченого воїна УПА набуває особливого значення. Вона показує тяглість українського визвольного руху та нагадує про той час, коли українці вже не хотіли миритися з підневільним статусом своєї країни.
Повернення до національної пам’яті
Сьогодні ім’я Івана Гончарука поступово повертається до національної пам’яті. Його історія стає частиною шкільних підручників, про нього знімають документальні фільми, його іменем називають вулиці. Але найважливіше – це усвідомлення того, що його жертва не була марною, що Україна таки стала незалежною державою.
Пам’ять про таких людей, як Іван Гончарук, формує наше розуміння національної ідентичності та допомагає нам краще усвідомити цінність державної незалежності. Вона також нагадує нам про відповідальність перед тими, хто віддав життя за свободу України.
Нові дослідження
Історичні дослідження останніх років показують, що боротьба УПА була набагато тривалішою, ніж це визнавала офіційна радянська історіографія. Окремі повстанці, такі як Іван Гончарук, продовжували свою діяльність навіть у 1980-х роках, коли, здавалося б, український визвольний рух був повністю придушений.
Розповідаючи сьогодні історію Івана Гончарука, ми не лише віддаємо шану конкретній людині, але й тисячам інших українців, які боролися за незалежність своєї країни і не дожили до її проголошення. Їхня пам’ять та їхня жертва залишаються з нами як нагадування про ціну свободи та важливість збереження національної гідності.
