Евакуація сім’ї з окупованої Херсонщини під загрозами РФ
На холодному світанку лютого жителі села Гола Пристань на Херсонщині розбирали свої речі. Олена, 36-річна вчителька місцевої школи, складала в невелику валізу найнеобхідніше – документи, теплі речі для двох дітей та кілька сімейних фотографій. Її чоловік Андрій намагався зберігати спокій, хоча вже третій день їм відкрито погрожували російські військові.
“Вони прийшли перевіряти документи втретє за тиждень. Один з них сказав прямо: ‘Ми знаємо, що твій брат в ЗСУ. Чекаємо до завтра. Або ти допомагаєш нам, або вас тут не буде'”, – згадує Андрій, коли ми зустрічаємося вже у безпечному Миколаєві.
За два роки окупації Херсонщини окупанти перетворили життя місцевих на пекло. Особливо небезпечно стало тим, хто має родичів у українському війську або відмовляється отримувати російські паспорти. Волонтери, які допомагають з евакуацією, розповідають, що за останні місяці загрози переросли в систематичні зникнення людей.
“З початку року ми вивезли 43 родини з окупованих територій Херсонської області”, – розповідає Сергій, координатор евакуаційної групи “Херсон SOS”. – “Багато хто боїться виїжджати, бо окупанти залякують розстрілами на блокпостах, але залишатися стає дедалі небезпечніше”.
Причини евакуації
Родина Олени та Андрія вирішила тікати, коли їхній 9-річний син Назар повернувся зі школи в сльозах. Окупаційна влада запровадила нові підручники історії, де Україна зображена як “нацистська держава”. Коли хлопчик спробував заперечити вчителю, того викликали до директора, а потім прийшли військові.
Шлях до підконтрольної Україні території став випробуванням для всієї родини. Евакуаційний маршрут, який до війни займав дві години, тепер перетворився на багатоденну подорож через окуповані території Запорізької області, а далі – через Росію, Латвію, Литву та Польщу до західного кордону України.
Небезпеки на шляху
“Найстрашніше було проходити ‘фільтрацію‘ на блокпостах”, – згадує Олена. – “У чоловіка перевіряли телефон, татуювання, змушували роздягатися. Шукали символіку ЗСУ. Дітей допитували окремо – чи не говорять батьки ‘погане про Росію'”.
За даними правозахисних організацій, на херсонських блокпостах російські військові затримали понад 300 осіб, які намагалися виїхати на підконтрольну Україні територію. Частина з них досі вважається зниклими безвісти.
“Росіяни навмисно ускладнюють процес евакуації”, – пояснює військовий аналітик Олександр Мусієнко. – “Це частина їхньої стратегії демографічних змін на окупованих територіях. Вони витісняють проукраїнське населення, а на їхнє місце завозять росіян”.
Особливо ризикують ті, хто має чоловіків призовного віку в родині. Андрія тримали на блокпосту “Василівка” шість годин. Зрештою, родину пропустили лише після того, як вони заплатили “штраф” – віддали всі заощадження та золоті прикраси.
“Довелося віддати все. Але ми хоча б залишилися живими”, – говорить Андрій, показуючи синці на ребрах від побоїв.
Волонтерська допомога
Щоб виїхати з окупованої території, багато сімей вдаються до допомоги волонтерів та місцевих мешканців, які знають безпечніші маршрути. Волонтерка Марина розповідає, що за один виїзд на евакуацію їхня група ризикує життям десятків людей.
“Ми координуємося через зашифровані месенджери. Маршрути постійно змінюються. Іноді виїзд доводиться скасовувати в останню мить, якщо з’являється інформація про додаткові блокпости”, – каже вона.
Найчастіше окупанти затримують чоловіків від 18 до 60 років, підозрюючи їх у зв’язках із ЗСУ або участі в підпільному русі. За свідченнями свідків, затриманих відправляють у місцеві ізолятори, а потім – у в’язниці на території Росії.
Життя після евакуації
Після прибуття на підконтрольну Україні територію сім’ї евакуйованих отримують допомогу від державних органів та гуманітарних організацій. Проте психологічні травми від пережитого затягуються повільно.
“Діти досі прокидаються вночі від кошмарів”, – зітхає Олена. – “Назар боїться гучних звуків, а 6-річна Софія ще довго малювала будинки з чорного кольору”.
Рятувальні організації закликають міжнародну спільноту сприяти створенню безпечних гуманітарних коридорів для евакуації цивільних з окупованих територій, а також посилити тиск на Росію щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права.
Зараз родина Олени та Андрія живе у Миколаєві в пункті тимчасового розміщення. Вони намагаються почати життя заново, але думки про рідний дім не полишають.
“Колись ми повернемося”, – твердо каже Андрій. – “Але спочатку треба дочекатися, коли наша армія звільнить усю Херсонщину”.
Статистика та перспективи
Згідно з офіційними даними, з окупованих територій Херсонської області від початку російської окупації виїхало понад 60% населення. І щотижня цей показник зростає, особливо після посилення репресій проти місцевих жителів.
Історія однієї родини – це лише краплина в морі людських трагедій, спричинених російською агресією. Але саме через такі історії світ може побачити справжнє обличчя війни, яка триває в Україні вже десятий рік.
