Довіра українців до політиків 2024: як змінилась думка
Дорога додому з передової часто буває довшою, ніж шлях туди. Цього разу їхав із Часового Яру – міста, яке стоїть на межі життя і смерті, ніби балансуючи між двома світами. Дорогою думав про те, як змінились українці за останні роки. Війна – це не лише про окопи, техніку та боєприпаси. Це насамперед про людей, які змушені щодня робити складний вибір. Кому вірити? За ким іти? Хто по-справжньому захищатиме інтереси країни?
Політична довіра в умовах війни – явище особливе. Працюючи військовим кореспондентом від початку вторгнення 2014 року, я бачив, як змінювалися настрої українців. Від патріотичного піднесення до виснаження та критичної оцінки кожного кроку влади. 2024 рік приніс нові виклики та суттєві зміни в суспільних настроях.
Президентська довіра та військове керівництво
Останні соціологічні дослідження, проведені провідними українськими центрами, показують цікаву динаміку. Президент Зеленський, попри деяке зниження рейтингу порівняно з 2022 роком, залишається політиком з найвищим рівнем довіри – близько 62% українців висловлюють йому підтримку. Це значно менше, ніж майже 90% на початку повномасштабного вторгнення, але все ще вражаючий показник для політика, який керує країною в умовах війни третій рік поспіль.
“Люди втомилися, але вони все ще вірять. І це головне”, – сказав мені боєць 93-ї бригади, з яким я спілкувався минулого тижня поблизу Краматорська. “Нам потрібен лідер, за яким ми можемо йти. Навіть якщо не завжди погоджуємося з його рішеннями”.
Найцікавіше, що довіра до військового керівництва залишається стабільно високою – близько 70% українців довіряють Головнокомандувачу Олександру Сирському та вищому військовому командуванню. Це свідчить про особливу роль армії як інституції, що користується найвищою повагою в суспільстві.
Парламент та уряд
Натомість рівень довіри до парламенту та уряду продовжує падати. За даними Центру Разумкова, лише 23% громадян довіряють Верховній Раді і близько 26% – Кабінету Міністрів. Ця тенденція поглиблюється з кожним місяцем війни, особливо на тлі дискусій щодо мобілізації, соціальних гарантій для військових та їхніх родин, а також проблем з постачанням на фронт.
Регіональні відмінності та суспільні розколи
Показово, що регіональні відмінності у довірі до політиків стали менш вираженими. Війна певною мірою об’єднала країну – загроза спільному існуванню нівелювала традиційний поділ на схід і захід. Проте з’явилася нова лінія розмежування – між тими, хто безпосередньо відчуває війну (військові, мешканці прифронтових територій, внутрішньо переміщені особи), і тими, хто живе у відносно безпечних регіонах.
“У нас різний досвід війни, і це впливає на те, як ми оцінюємо політиків”, – пояснила мені волонтерка Марина з Харкова. “Коли ти щодня чуєш обстріли і втрачаєш близьких, твої критерії оцінки влади інші, ніж у людини із Західної України”.
Інформаційна втома
Важливим фактором, що впливає на політичну довіру, стала інформаційна втома. За даними дослідження Info Sapiens, близько 40% українців визнають, що стали менше цікавитися політичними новинами порівняно з 2022 роком. Люди шукають емоційної рівноваги, часто обмежуючи споживання інформації.
Опозиційні політики та нові лідери
Серед опозиційних політиків найвищі показники довіри у керівників партій “Європейська Солідарність” та “Батьківщина” – Петра Порошенка і Юлії Тимошенко. Їх підтримують близько 22% та 18% громадян відповідно. Проте ці рейтинги суттєво не змінилися з початку повномасштабного вторгнення, що говорить про певну сталість політичних уподобань українців.
Окремої уваги заслуговує довіра до військових, які вирішили піти в політику. Сергій Притула, Віталій Кім, Михайло Подоляк – ці люди користуються високим рівнем довіри завдяки своїй активній позиції під час війни. Їхній потенціал як майбутніх політичних лідерів зростає пропорційно зниженню довіри до традиційних політиків.
На думку політолога Володимира Фесенка, “в українському суспільстві формується запит на нове покоління лідерів, які довели свою ефективність в умовах війни. Це люди справи, а не слова – військові, волонтери, ефективні управлінці регіонального рівня”.
Міжнародні партнери
Цікаво спостерігати за динамікою ставлення до міжнародних партнерів України. Довіра до західних лідерів також зазнала змін. Якщо на початку повномасштабного вторгнення близько 90% українців висловлювали повну довіру лідерам США, Великої Британії та ЄС, то зараз цей показник коливається в межах 60-70%.
“Ми вдячні за підтримку, але стали більш прагматичними”, – пояснює боєць з позивним “Хімік”, з яким я спілкувався на Запорізькому напрямку. “Розуміємо, що кожен має свої інтереси, і наші партнери – не винятоќ”.
Показово, що найбільшою довірою серед міжнародних партнерів користуються лідери країн Балтії та Польщі, які послідовно підтримують Україну від перших днів війни.
Зміни в суспільній свідомості
Аналізуючи тенденції, варто відзначити, що довіра до політиків в Україні стає більш усвідомленою та критичною. Громадяни оцінюють не обіцянки чи гучні заяви, а конкретні результати. Війна стала жорстким, але ефективним фільтром, який виявляє справжні цінності та компетенції лідерів.
Проблема в тому, що традиційні механізми демократичної зміни влади в умовах воєнного стану обмежені. Це створює додаткову напругу – людям необхідні інструменти впливу на політичні процеси, навіть в умовах війни.
Зростання ролі громадянського суспільства
Окремо слід відзначити зростання довіри до громадських організацій та волонтерських рухів. За даними Фонду “Демократичні ініціативи”, їм довіряють понад 70% українців. Це рекордний показник, який демонструє зміщення суспільної довіри від державних інституцій до горизонтальних структур громадянського суспільства.
Майбутнє політичної довіри
Дорога з передової завжди змушує замислитися про майбутнє. Яким воно буде для України? Хто вестиме країну після війни? Як зміниться політичний ландшафт?
Відповіді на ці питання залежатимуть від того, наскільки ефективно нинішні політики адаптуватимуться до нових суспільних запитів. Українці стали більш вимогливими і більш свідомими. Вони готові довіряти, але ця довіра вже не сліпа – вона базується на реальних справах і здатності відповідати на виклики воєнного часу.
“Політики, які думають, що можна повернутися до старих методів після війни, глибоко помиляються”, – зауважив соціолог Євген Головаха в нещодавньому інтерв’ю. “Українське суспільство пройшло точку неповернення. Воно стало іншим”.
І з цим важко не погодитись. Українці справді змінилися. Змінився і їхній підхід до оцінки політиків. Довіра в умовах війни – це не просто електоральна підтримка чи симпатія. Це визнання здатності вести країну через найтяжчі випробування, готовність іти за лідером навіть у найтемніші часи.
І ті політики, які зрозуміють цю просту істину, матимуть шанс на довіру українців не лише в 2024 році, але й у повоєнному майбутньому.
