У вирі війни спілкування між цивільними та військовими набуває особливого значення. Однак часто ми, цивільні, не усвідомлюємо, які запитання можуть бути недоречними чи навіть травматичними для людей у формі. За 10 років моєї журналістської практики я зібрала чимало спостережень про те, як будувати здоровий діалог із військовими.
Звісно, більшість із нас має щирі наміри, виявляючи цікавість до досвіду захисників. Проте між щирою підтримкою та неусвідомленим перетином особистих кордонів – тонка межа. Саме про неї сьогодні й поговоримо.
“А ти вбивав?”
Це, мабуть, найбільш недоречне запитання, яке можна поставити військовому. За таким, здавалося б, простим запитанням криється глибока етична проблема. Військові виконують свій обов’язок захищати країну, і ця місія часто пов’язана з надзвичайно складними моральними дилемами.
Психологи відзначають, що подібні запитання можуть спровокувати болісні спогади, викликати повторну травматизацію. Навіть якщо людина зовні виглядає спокійною, такі розмови можуть запустити складні внутрішні процеси.
“Ці запитання некоректні з етичної точки зору, адже змушують людину повертатися до потенційно травматичного досвіду,” – пояснює Марина Тищенко, психологиня, яка працює з ветеранами. – “Крім того, вони часто несуть прихований осуд або невиправдану романтизацію бойових дій.”
“Коли закінчиться війна?”
Це запитання, яке здається невинним, насправді може поставити військового у складне становище. Вони не володіють кришталевою кулею і не можуть передбачити майбутнє краще за цивільних. Більше того, для багатьох із них це болісне нагадування про невизначеність, з якою вони живуть щодня.
“Замість запитувати про закінчення війни, краще говорити про те, що ми можемо зробити сьогодні для наближення перемоги,” – радить Олександр Петренко, ветеран з трирічним досвідом служби. – “Підтримка, волонтерство, збереження економіки – це ті теми, які дійсно варто обговорювати.”
“А як там на передовій?”
Передова – поняття широке, і часто військові не можуть розкривати деталі свого місцезнаходження чи ситуації з міркувань безпеки. Питання про “передову” може поставити людину в незручне становище – вона або муситиме ухилятися від відповіді, або порушувати правила інформаційної безпеки.
“Краще запитати, як почувається сама людина, чи є у неї потреби, в чому їй можна допомогти,” – радить Вікторія Коваль, волонтерка, яка регулярно співпрацює з військовими. – “Такі питання демонструють справжню турботу, а не просто цікавість.”
“Навіщо ти пішов/пішла на війну?”
Рішення стати на захист країни – глибоко особисте. Для когось це питання громадянського обов’язку, для інших – професійний вибір, а хтось просто не міг інакше. Ставлячи таке запитання, ми часто несвідомо примушуємо людину виправдовуватись або пояснювати те, що для неї може бути очевидним.
“Це схоже на запитання до батьків, чому вони вирішили мати дітей – відповідь може бути настільки багатошаровою, що не вкладається у швидку світську бесіду,” – зауважує соціологиня Наталія Дмитренко.
“Тобі було страшно?”
Страх – природна реакція на небезпеку. Питання про страх може здаватися проявом емпатії, але часто військові сприймають його як спробу поставити під сумнів їхню мужність чи професіоналізм.
“Звичайно, нам буває страшно,” – ділиться Максим, офіцер ЗСУ. – “Але ми навчаємося працювати зі страхом, контролювати його. Постійні запитання про це можуть підривати цей контроль, повертати до моментів слабкості.”
Як краще спілкуватися з військовими?
Замість незручних запитань, варто зосередитися на тому, що дійсно важливо для обох сторін:
1. Питайте про потреби та підтримку. “Чим я можу допомогти?”, “Що зараз найбільш потрібно твоєму підрозділу?” – такі запитання демонструють готовність діяти.
2. Говоріть про повсякденне життя. Часто військовим не вистачає саме звичайних розмов – про кіно, книги, новини з життя друзів.
3. Діліться позитивом. Розповіді про хороші новини, досягнення, смішні історії – це те, що допомагає відволіктися від важких думок.
4. Слухайте. Іноді найкраща підтримка – це просто бути поруч і слухати, якщо людина сама хоче поділитися.
5. Поважайте межі. Якщо відчуваєте, що якась тема викликає дискомфорт – не наполягайте, змініть напрямок розмови.
Спілкування з військовими – це мистецтво балансу між щирою зацікавленістю та повагою до приватності. Як культурне суспільство, ми маємо навчитися цього балансу, адже підтримка – це не лише матеріальна допомога, але й здорове психологічне середовище для тих, хто повертається з фронту.
Найголовніше, що ми можемо дати нашим захисникам – це розуміння, що їхні жертви не марні, що суспільство цінує їхній внесок і готове допомогти з адаптацією до мирного життя, коли прийде час.
