Прощання з загиблими військовими Львівщина 5 липня
У п’ятницю, 5 липня, Львівщина прощатиметься з вісьмома загиблими захисниками України. Чергова скорботна церемонія нагадує про невпинну ціну, яку платить наша держава за свою свободу та незалежність.
Відверто кажучи, за три роки повномасштабної війни я побував на десятках таких прощань. Кожне з них залишає невидимий, але глибокий шрам на серці. Коли бачиш матерів, що втратили синів, дітей, які не розуміють, чому тато більше не повернеться, розумієш справжню ціну цієї війни. І це вже не просто статистика втрат, а конкретні людські долі, обірвані заради того, щоб ми могли жити у вільній країні.
Загиблі захисники
За офіційною інформацією Львівської обласної військової адміністрації, цього дня область прощатиметься з:
– Володимиром Пукачем із села Колодниця Стрийського району
– Дмитром Кунцем із Львова
– Юрієм Стрільцем із села Воля-Висоцька Червоноградського району
– Андрієм Матвіївим із Львова
– Миколою Демидом із села Волосянка Стрийського району
– Олегом Сохою з міста Сколе
– Миколою Соболем із села Боберка Самбірського району
– Петром Ляховичем із села Волиця Яворівського району
Ще минулого тижня, перебуваючи в одному з підрозділів на Донеччині, я спілкувався з бійцями із Західної України. Хлопці розповідали, що більшість із них навіть не уявляли, як це – бути на війні. Навчання на полігоні і реальні бойові дії – це різні речі. Але коли приходить розуміння, заради чого вони там, сумніви відступають. “Якщо не ми, то хто?” – казав мені боєць із позивним “Карпати”, родом зі Стрия.
Статистика втрат
Цього тижня на Львівщині поховали вже 16 загиблих воїнів. За даними обласної влади, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну на Львівщині поховали понад 1300 військовослужбовців. Ця цифра приголомшує і водночас змушує замислитись про масштаб жертовності наших захисників.
Спостерігаючи за прощаннями з полеглими, я помітив, як змінювалося ставлення людей до цих церемоній за роки війни. У 2014-му, коли я вперше почав висвітлювати такі події на сході, кожне прощання ставало загальноміським днем жалоби. Сотні, іноді тисячі людей виходили на вулиці. Зараз, на жаль, багато хто звикся з війною. Але родини загиблих – ні. Для них це назавжди залишиться найстрашнішим днем у житті.
Під час однієї з останніх церемоній прощання у Львові я спілкувався з побратимом загиблого. Він розповів, що його друг до останнього думав про своїх, надсилав більшу частину грошей додому, щоб допомогти батькам та молодшій сестрі. “Він завжди казав, що воює заради них, щоб вони жили в безпеці“, – розповідав боєць, ледве стримуючи сльози.
Церемонія прощання
Традиційно прощання розпочнуться у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла УГКЦ, після чого відбудеться панахида на площі перед храмом. Далі труни з тілами загиблих перевезуть до місць поховання.
За роки роботи в гарячих точках я зрозумів, що кожен загиблий воїн – це не просто втрата для родини. Це втрата для всієї України. Ці люди – найкращі з нас, ті, хто свідомо обрав захищати своїх рідних і свою землю ціною власного життя.
Пам’ять і шана
Важливо, щоб ми не забували про їхній подвиг. Щоб кожен з нас розумів: мирне небо над головою – це результат неймовірної жертовності наших захисників. І найкраще, що ми можемо зробити для них – пам’ятати і бути гідними їхнього подвигу.
У ці скорботні дні варто задуматись, що ми особисто робимо для перемоги. Бо поки одні віддають найдорожче – своє життя, інші мають докласти максимум зусиль на своєму місці, щоб ці жертви не були марними.
Висловлюю щирі співчуття родинам і близьким загиблих воїнів. Вічна пам’ять Героям, які полягли за Україну.
