За роки повномасштабної війни українське військо пройшло значну трансформацію. Однак, попри впровадження натівських стандартів та нових підходів до управління, в окремих підрозділах ЗСУ досі зберігаються елементи радянської культури, що перешкоджають ефективності та боєздатності наших сил.
Ще з початку конфлікту на Донбасі у 2014 році я спостерігав за тим, як складно відбувається зміна військової культури. Пам’ятаю свій перший виїзд до добровольчих батальйонів, де панувала зовсім інша атмосфера, ніж у регулярних частинах – більш горизонтальна структура, менш формалізовані відносини, відкритість до ініціативи.
Сьогодні, через десять років, проблема «совка» у військовій системі залишається актуальною, хоча й набула нових форм. Що ж саме потребує змін і як реформувати українську військову культуру?
Радянський спадок та його наслідки
“Я кілька разів потрапляв у підрозділи, де командири вимагали беззаперечного виконання наказів, навіть якщо ці накази були нелогічними чи небезпечними,” – розповідає мені Сергій, командир взводу з 72-ї бригади. “Часто це призводило до втрат, яких можна було б уникнути”.
Радянська військова культура базувалася на кількох ключових принципах:
– Жорстка централізація прийняття рішень
– Придушення ініціативи на нижчих рівнях
– Показові результати замість реальної ефективності
– Формалізм та бюрократія
– Страх відповідальності
Ці підходи, на жаль, досі впливають на роботу деяких підрозділів ЗСУ, хоча сучасна війна вимагає зовсім інших підходів.
Нова військова культура: що працює на полі бою
Під час недавньої поїздки на східний фронт я спілкувався з бійцями 47-ї окремої механізованої бригади, яка від початку формувалася за новими принципами. Їхній досвід показує, що прогресивна військова культура має такі риси:
1. Делегування повноважень. Командири нижчої ланки мають право приймати рішення на місці, без тривалих узгоджень з вищим керівництвом.
2. Культура дебрифінгів. Після кожної операції команда збирається для відвертого обговорення успіхів і невдач без страху покарання за критику.
3. Акцент на реальних результатах. Оцінка ефективності базується на досягненні бойових завдань, а не на зовнішніх атрибутах дисципліни.
4. Горизонтальний обмін досвідом. Бійці різних підрозділів діляться практичними навичками без формальних процедур.
“Коли командир довіряє твоїй оцінці ситуації, ти відчуваєш відповідальність і працюєш краще,” – пояснює Олександр, командир роти з 47-ї бригади. “Ця довіра рятує життя на полі бою”.
Західні моделі та український досвід
У своїх репортажах з натовських навчань я неодноразово спостерігав, як працює система, побудована на взаємній довірі та повазі між різними рівнями командування. Концепція “mission command” (командування на основі місії) дозволяє підлеглим самостійно визначати шляхи досягнення цілей.
Американський підполковник, з яким я спілкувався під час навчань в Польщі, наголосив: “Сучасний солдат повинен розуміти не лише ЩО він робить, але й ЧОМУ. Це дозволяє йому адаптуватися, коли ситуація змінюється”.
Проте український досвід унікальний і вимагає власного підходу. Ми не можемо просто скопіювати західні моделі – потрібно адаптувати їх до наших реалій з урахуванням досвіду бойових дій.
Практичні кроки до реформи військової культури
На основі спілкування з військовими експертами, командирами та рядовими бійцями можна виділити кілька ключових напрямків реформи:
1. Зміна системи підготовки офіцерів. Військові навчальні заклади мають готувати лідерів, здатних до критичного мислення, а не просто виконавців наказів.
2. Оновлення статутів та нормативних документів. Необхідно переписати базові документи, враховуючи сучасні підходи до командування та управління.
3. Впровадження системи After Action Review. Детальний аналіз кожної операції дозволяє вчитися на помилках без пошуку винних.
4. Розвиток сержантського корпусу. Професійні сержанти – ключова ланка між офіцерами та рядовими бійцями, яка забезпечує впровадження нової культури на практиці.
5. Психологічна підтримка. Військові потребують безпечного простору для обговорення проблем без страху наслідків.
“Ми вже почали впроваджувати систему 360-градусної оцінки командирів, коли підлеглі можуть надати зворотний зв’язок,” – розповідає полковник Михайло з Генерального штабу. “Це допомагає виявити проблеми на ранній стадії”.
Особисті історії трансформації
Найкраще ілюструють зміни особисті історії військовослужбовців. Майор Андрій, який служив ще в радянській армії, а зараз командує батальйоном, розповідає: “Спочатку я був проти всіх цих новацій. Вважав, що дисципліна має бути жорсткою. Але коли побачив, як працюють підрозділи з новою культурою, як швидко вони адаптуються на полі бою – змінив думку”.
А молодший лейтенант Марія, випускниця цивільного вишу, яка прийшла в армію після повномасштабного вторгнення, зазначає: “Мені пощастило потрапити в підрозділ, де цінують мою думку. Це дозволило швидко розвиватися професійно і реально допомагати своїм бійцям”.
Перешкоди на шляху реформ
Трансформація військової культури стикається з кількома серйозними викликами:
1. Опір старої системи. Частина вищого командування, яка сформувалася в радянській традиції, не готова до змін.
2. Інституційна інерція. Великі системи змінюються повільно, навіть коли є розуміння необхідності реформ.
3. Брак ресурсів. В умовах війни складно виділяти час і засоби на культурні зміни.
4. Неузгодженість зусиль. Різні ініціативи часто впроваджуються без координації.
Під час минулорічної поїздки на передову я був свідком конфлікту між “традиційним” командиром бригади та молодшими офіцерами, які намагалися впроваджувати нові підходи. Такі ситуації підривають боєздатність і потребують системного вирішення.
Шлях вперед
Незважаючи на виклики, реформа військової культури в ЗСУ продовжується. Цей процес не може бути швидким, але він необхідний для перемоги і подальшого розвитку українських збройних сил.
“Найголовніше – це лідерство прикладом,” – говорить командир роти Тарас, учасник боїв за Харківську область. “Коли солдати бачать, що командир чесний з ними, поважає їхню думку і сам дотримується правил – вони готові йти за ним у найскладніші ситуації”.
Важливо розуміти, що трансформація військової культури – це не просто зміна правил чи процедур. Це глибока зміна способу мислення, цінностей та підходів до виконання завдань.
За роки роботи військовим кореспондентом я спостерігав, як змінюється українська армія. Ця зміна відбувається нерівномірно, з ривками та відкатами, але загальний напрямок руху – до сучасної, ефективної та гнучкої військової організації, де цінується людина, її ініціатива та професіоналізм.
Україна платить високу ціну за цю трансформацію, але альтернативи немає. Лише армія з новою культурою зможе ефективно протистояти російській агресії та забезпечити безпеку нашої держави у майбутньому.