За два тижні перебування на позиціях під Покровськом ти перестаєш здригатися від артилерійських пострілів. Звук стає майже звичним – як колись гудки автомобілів у Києві. Сприймаєш їх тільки коли вони занадто близько.
Саме так описував мені свої відчуття командир одного з підрозділів, який тримає оборону на східних підступах до міста. Ми розмовляли в імпровізованому командному пункті – підвалі приватного будинку, де тепер розташовується його взвод.
“Найскладніше – постійна невизначеність,” – розповідає боєць із позивним “Граніт”, ветеран, який пройшов ще Іловайськ у 2014-му. “Ти ніколи не знаєш, з якого напрямку прилетить, коли ворог спробує прорватися. А прориваються вони постійно – то технікою, то піхотними групами.”
Покровський напрямок став одним із найгарячіших на всій лінії фронту навесні-влітку 2024 року. Росіяни перекинули сюди значні сили після того, як зустріли міцний опір під Часовим Яром. Стратегічна важливість Покровська для обох сторін очевидна – це логістичний вузол, втрата якого суттєво ускладнить постачання наших військ у секторі.
Підрозділи, що тримають оборону на цьому напрямку, складаються як із досвідчених бійців, так і з відносно нещодавно мобілізованих воїнів. “Перші тижні новачкам дуже важко,” – каже сержант із позивним “Явір”. “Вони вчаться швидко, але перше бойове зіткнення – це завжди шок. Тому ми намагаємося їх підготувати психологічно ще до того, як вони вперше побачать ворога в прицілі.”
Тактика противника та відповідь захисників
Російські війська на Покровському напрямку використовують тактику, яку вже відпрацювали в інших секторах – масовані артилерійські обстріли, слідом за якими йде наступ піхотних груп з підтримкою бронетехніки. Масштаби застосування артилерії вражають навіть досвідчених військових.
“Вони можуть випустити до тисячі снарядів на день по одній ділянці фронту довжиною в кілька кілометрів,” – пояснює офіцер артилерійського підрозділу з позивним “Фізик”. “Намагаються просто стерти з лиця землі наші укріплення. Але ми навчилися адаптуватися – будуємо багаторівневі укріплення, покращуємо маскування.”
Особливістю цього напрямку стало масоване застосування противником дронів – як ударних, так і розвідувальних. За словами військових, кожен крок доводиться робити з урахуванням постійного спостереження з повітря.
“Ворог завжди знає, де ми. Тому основне – постійно рухатися. Змінювати позиції, маршрути, точки евакуації поранених,” – ділиться досвідом командир роти з позивним “Хан”. “Ми розробили цілу систему мобільної оборони, коли противник бачить ціль, але коли підходить ближче – вона вже в іншому місці.”
Українські захисники відповідають асиметричними діями. Там, де неможливо протистояти кількісній перевазі, наші війська використовують маневреність, раптовість і детальне знання місцевості.
“Ми не можемо конкурувати з ними в кількості металу, який летить у повітрі,” – каже командир артилерійської батареї “Сова”. “Тому намагаємося бити точніше. Один наш снаряд має важити як їхні десять.”
Людський фактор оборони
Під час перебування на позиціях я помітив одну особливість – незважаючи на постійну небезпеку, тут немає паніки чи розгубленості. Навпаки, відчувається особлива згуртованість та рішучість.
“Ми розуміємо важливість цього напрямку,” – говорить медик із позивним “Тарас”. “Кожен день, який ми стримуємо їх тут – це можливість для наших підрозділів укріпитися на інших ділянках, це збережені життя цивільних, які евакуюються з регіону.”
Бійці розповідають, що за останні місяці значно покращилося постачання – є достатньо боєприпасів, налагоджена система ротацій, швидше працює евакуація поранених. Але проблем все ще вистачає.
“Не вистачає дронів і засобів радіоелектронної боротьби,” – ділиться оператор безпілотника з позивним “Відьмак”. “Дрони стали головною зброєю цієї війни, і той, хто має їх перевагу в повітрі, диктує умови на полі бою.”
Особливо відзначають воїни допомогу волонтерів та місцевих жителів. Навіть за кілька кілометрів від лінії фронту залишаються люди, які відмовляються евакуюватися і допомагають армії.
“Бабуся Марія пече нам хліб. Їй 78 років, і вона каже, що вже нікуди не поїде з своєї хати,” – розповідає боєць із позивним “Сірий”. “Таких історій багато, і саме вони додають сил, коли здається, що вже немає сил тримати оборону.”
Виклики та перспективи
Головним викликом на Покровському напрямку військові називають перевагу противника в живій силі та техніці. Росіяни можуть дозволити собі тактику “м’ясних штурмів”, коли на одну позицію направляють хвилю за хвилею атакуючих груп.
“Вони не рахуються із втратами,” – зауважує снайпер із позивним “Мисливець”. “Я бачив, як по одному і тому ж маршруту вони направляли групи піхоти тричі поспіль, хоча щоразу потрапляли під вогонь і несли втрати.”
Інший виклик – постійна перебудова оборонних рубежів. Через інтенсивні обстріли доводиться регулярно відновлювати укріплення, що вимагає значних ресурсів.
“Ми будуємо, вони руйнують, ми знову будуємо,” – пояснює інженер підрозділу “Рись”. “Це постійний процес. Але щоразу ми робимо укріплення міцнішими та розумнішими.”
Щодо перспектив, бійці стримані в оцінках, але впевнені, що противнику не вдасться досягти стратегічних цілей на цьому напрямку.
“Ми виграємо час. Кожен день стримування – це наша маленька перемога,” – підсумовує командир батальйону з позивним “Яструб”. “Рано чи пізно їхній наступальний потенціал вичерпається, а ми будемо готові до контрдій.”
Уроки Покровської оборони
Досвід оборони Покровська дає важливі уроки для всієї армії. Тут відпрацьовуються нові тактичні прийоми, методи протидії масованим атакам та роботи в умовах тотального насичення поля бою дронами.
“Те, що ми вчимося робити тут сьогодні, завтра буде застосовуватися на інших ділянках фронту,” – зазначає офіцер штабу “Скіф”. “Ми вчимося на власних помилках і передаємо цей досвід іншим підрозділам.”
Серед головних висновків – необхідність постійної адаптації. Старі методи ведення бою швидко стають неефективними, і тільки ті підрозділи, які здатні швидко змінюватися, можуть ефективно протистояти ворогу.
Залишаючи позиції під Покровськом, я ще раз поговорив із сержантом “Явором”. Він дивився на схід, звідки долинали звуки артилерійської канонади, і сказав: “Знаєш, що найважливіше? Що ми тут, ми тримаємося і ми не здаємося. Це головне. А решта – просто деталі війни.”
Оборона Покровська триває. І кожен день цієї оборони – це історія мужності, винахідливості та незламності українських воїнів, які захищають свою землю незважаючи на численні виклики та жертви.
