Директор Мюнхенської конференції про війну в Україні: Час припинити боятися Росії
Третій рік повномасштабної війни добігає кінця, а дискусії в європейських столицях щодо підтримки України й досі часто зводяться до побоювань “спровокувати ескалацію з боку Росії”. Коли ми з колегами прибули до штаб-квартири Мюнхенської конференції з безпеки у Мюнхені, саме це питання стало центральним у розмові з її директором Крістофом Гойсґеном.
Мюнхенська конференція, яка щороку збирає провідних політичних діячів світу, стала одним із ключових майданчиків для обговорення безпекових викликів. У 2022 році, за кілька днів до повномасштабного вторгнення, саме тут лунали останні попередження про неминучість російської агресії.
“Ми занадто довго жили в парадигмі страху перед російською реакцією”, – каже Гойсґен, сидячи у просторому кабінеті з вікнами на історичний центр Мюнхена. “Цей страх – саме те, на що розраховує Путін. Кремль майстерно використовує побоювання ескалації, щоб стримувати Захід від рішучих дій”.
Наслідки нерішучості Заходу
Гойсґен, який має багаторічний досвід роботи у сфері міжнародної безпеки, переконаний: страх перед російською реакцією завдав значної шкоди європейській безпеці. За його словами, саме нерішучість Заходу у 2014 році після анексії Криму та початку війни на Донбасі заохотила Путіна до подальшої агресії.
“Я спостерігав за реакцією західних лідерів у 2014-му. Більшість із них думала, що помірна відповідь заспокоїть Росію і запобігне подальшій ескалації. Результат ми бачимо сьогодні – повномасштабну війну в центрі Європи“, – пояснює він, нервово постукуючи олівцем по столу.
Під час нашої розмови Гойсґен відзначає критичні моменти, коли західні партнери України демонстрували зайву обережність: затримки з наданням артилерійських систем, танків, а зараз – дозволу на застосування далекобійної зброї по військових об’єктах на території Росії.
“Кожного разу сценарій однаковий: спочатку категоричне ‘ні’, потім тривалі дискусії, і врешті – рішення про надання зброї, але із запізненням на місяці. Ці місяці коштують Україні тисяч життів“, – наголошує директор конференції.
Погляд з передової
Моє особисте спостереження з передової підтверджує його слова. Розмовляючи з командирами бригад на східному фронті минулого місяця, я чув однакову думку: “Якби ми отримали цю зброю на півроку раніше, Часів Яр і десятки інших населених пунктів залишалися б під нашим контролем”.
За оцінкою Гойсґена, постійні побоювання “переходу червоних ліній” демонструють глибоке нерозуміння природи російської політики. “Путін реагує не на наші дії, а на нашу слабкість. Кожного разу, коли Захід виявляє страх, Кремль посилює тиск. І навпаки – коли Захід демонструє єдність і рішучість, Росія відступає”.
Ядерні погрози як інструмент тиску
На запитання про ядерні погрози Росії Гойсґен відповідає з помітною іронією: “Кремль дістає ядерну карту з рукава щоразу, коли відчуває, що інші інструменти тиску не працюють. Але подивіться уважно – за цими погрозами ніколи не стояло реальних дій. Це блеф, розрахований на наші страхи”.
Він наводить конкретний приклад: “Коли Фінляндія та Швеція подали заявки на вступ до НАТО, російські офіційні особи погрожували ‘військово-технічною відповіддю’. І що? Швеція вже член Альянсу, а Фінляндія зміцнила своє членство. Де ж ця відповідь? Ми маємо перестати реагувати на кожну погрозу з Москви як на справжню небезпеку”.
Стратегічна поразка Росії як умова безпеки в Європі
Під час нашої двогодинної розмови Гойсґен неодноразово повертався до теми стратегічної поразки Росії як необхідної умови для майбутньої безпеки в Європі. На його переконання, відсутність рішучої підтримки України створює небезпечний прецедент не лише для Європи, але й для глобальної системи безпеки.
“Якщо агресор не платитиме високу ціну за свої дії, ми побачимо нові конфлікти. Не лише з боку Росії, але й від інших авторитарних режимів, які уважно спостерігають за нашою реакцією”, – попереджає він.
За словами Гойсґена, майбутня Мюнхенська конференція має стати майданчиком для формування нової парадигми відносин з Росією – без ілюзій про швидке повернення до “бізнесу як звичайно”.
“Україна змінила характер дискусій на нашій конференції. Раніше багато лідерів говорили про Росію як про складного, але необхідного партнера. Тепер розмова йде про протистояння агресивній державі, яка прагне зруйнувати європейський порядок безпеки”.
Новий підхід до безпеки
Завершуючи розмову, Гойсґен підкреслює: “Європейці повинні усвідомити просту істину – наша безпека залежить від здатності захищати наші цінності та підтримувати тих, хто бореться за них, як це робить Україна. Час припинити боятися Росії і почати будувати стратегію, засновану на силі, а не на умиротворенні агресора”.
Виходячи з будівлі Мюнхенської конференції, я згадую розмови з українськими військовими на передовій. Їхня реакція на західні дискусії часто зводиться до простого запитання: “Чому ті, хто ніколи не стикався з російською агресією безпосередньо, більше бояться Росії, ніж ми, які щодня дивляться їй в обличчя?”
Можливо, ця зміна парадигми, про яку говорить Гойсґен, нарешті починає відбуватися. Принаймні, слова директора однієї з найвпливовіших безпекових конференцій світу дають підстави на це сподіватися.
