Коли я вперше приїхав на схід України у 2014 році, мало хто розумів, що окрім фізичних боїв, нам доведеться протистояти ще й у кіберпросторі. Сьогодні, після десяти років протистояння та повномасштабного вторгнення, українські IT-фахівці ведуть безперервну війну на цифровому фронті — часто непомітну для більшості громадян, але критично важливу для національної безпеки.
Минулого тижня мені вдалось поспілкуватися з кількома спеціалістами з кібербезпеки, які працюють у державному та приватному секторах. Їхні свідчення склалися в цілісну картину трансформації, яку переживає українська система кіберзахисту.
“Ми змушені були переосмислити всю архітектуру захисту за лічені дні”, — розповів мені Олексій, керівник відділу кібербезпеки однієї з енергетичних компаній. — “Те, що раніше планувалось впроваджувати роками, довелося зробити за тиждень”.
Еволюція кіберзагроз: від DDoS до критичної інфраструктури
На початку повномасштабного вторгнення основними цілями кібератак були урядові сайти та інформаційні ресурси. DDoS-атаки, фішингові кампанії та спроби зламу державних реєстрів стали повсякденною реальністю. Однак з розвитком конфлікту тактика ворога змінилася.
“Тепер ми бачимо цілеспрямовані атаки на енергетичний сектор, логістичні системи та об’єкти критичної інфраструктури“, — пояснює Марина, співробітниця CERT-UA (Команди реагування на комп’ютерні надзвичайні події України). — “Ворог намагається створити комплексний тиск, поєднуючи фізичні удари з кібератаками”.
За даними, які я отримав від фахівців Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, кількість серйозних кібератак зросла майже втричі порівняно з довоєнним періодом. При цьому змінилась не лише їхня інтенсивність, але й складність.
Адаптація під тиском: нові підходи до захисту
Побувавши в одному з ситуаційних центрів кіберзахисту, я на власні очі побачив, як змінились підходи до забезпечення безпеки критичних систем.
“Ми відмовились від традиційної статичної моделі захисту”, — розповідає Віктор, який керує технічним відділом центру. — “Зараз наша інфраструктура побудована на принципі постійної зміни. Ми регулярно мігруємо системи між серверами, змінюємо архітектуру мереж та використовуємо розподілені резервні копії”.
Ключовим елементом нової стратегії стала децентралізація. Якщо раніше більшість критичних систем була сконцентрована в кількох дата-центрах, то зараз вони розподілені по багатьох локаціях, включаючи зарубіжні.
Українські фахівці розробили унікальний підхід до резервного копіювання даних. Тепер багато державних систем мають “дзеркала” за кордоном, що гарантує їх відновлення навіть у разі фізичного знищення обладнання в Україні.
“Ми розгорнули систему раннього виявлення та нейтралізації загроз”, — пояснює Тарас, експерт з кібербезпеки однієї з IT-компаній. — “Наші алгоритми аналізують аномальну активність і можуть автоматично блокувати підозрілі з’єднання ще до того, як вони становитимуть реальну загрозу”.
Людський фактор: головний виклик кіберзахисту
Під час поїздок фронтовими районами я не раз чув від військових, що найслабша ланка будь-якої системи безпеки — люди. Те ж саме стосується і кіберпростору.
“Найбільш успішні атаки часто відбуваються через людський фактор“, — підтверджує Наталія, спеціалістка з інформаційної безпеки. — “Один необережно відкритий фішинговий лист, одне використання незахищеного з’єднання може компрометувати всю систему”.
Саме тому значні зусилля спрямовуються на навчання персоналу. За останній рік більше 50 000 державних службовців пройшли тренінги з основ кібергігієни. Для працівників критичної інфраструктури розроблено спеціалізовані програми, які включають практичні сценарії протидії реальним загрозам.
“Ми регулярно проводимо симуляції кібератак, щоб перевірити готовність персоналу”, — розповідає Роман, який займається підготовкою IT-спеціалістів. — “Такі тренування допомагають виявити слабкі місця та вдосконалити процедури реагування”.
Міжнародна співпраця: критичний компонент безпеки
Перебуваючи на східному фронті, я не раз бачив, наскільки важливою є міжнародна підтримка. Так само і в кіберпросторі Україна не залишилась сам на сам із загрозами.
“Ми тісно співпрацюємо з партнерами з США, Великої Британії, країн Балтії та інших держав”, — розповідає представник Національного координаційного центру кібербезпеки. — “Це стосується як обміну інформацією про нові загрози, так і технічної допомоги”.
Іноземні партнери надають не лише обладнання та програмне забезпечення, а й діляться досвідом та проводять спільні тренування. Українські фахівці отримують доступ до міжнародних баз даних загроз, що дозволяє оперативно виявляти нові вектори атак.
“Ми фактично стали полігоном, де випробовуються найновіші кібератаки“, — зазначає Олег, спеціаліст з кіберрозвідки. — “І наш досвід уже допомагає іншим країнам підготуватися до подібних викликів”.
Виклики та перспективи: погляд у майбутнє
За оцінками фахівців, з якими мені вдалося поговорити, Україна зробила значний прогрес у розбудові системи кіберзахисту. Проте виклики залишаються серйозними.
“Найбільша проблема — нестача кваліфікованих кадрів”, — вважає Ірина, яка очолює HR-відділ IT-компанії. — “Багато професіоналів виїхали за кордон, а ті, що залишились, працюють на межі своїх можливостей”.
Ще одним викликом є постійна еволюція загроз. Ворог регулярно змінює тактику, використовує нові інструменти та шукає нові вразливості.
Попри це, фахівці з кібербезпеки, з якими я спілкувався, дивляться в майбутнє з оптимізмом. Вони переконані, що набутий під час війни досвід дозволить Україні створити одну з найбільш захищених кіберсистем у світі.
“Ми вчимося швидше, ніж нас намагаються зламати“, — підсумовує Андрій, керівник однієї з команд кіберзахисту. — “І це наша головна перевага”.
Стоячи на передовій інформаційного фронту, українські фахівці з кібербезпеки день за днем захищають цифровий суверенітет держави. Їхня робота рідко потрапляє в заголовки новин, але її значення для національної безпеки неможливо переоцінити. Без їхніх зусиль боротьба на фізичному фронті була б значно складнішою.
